Мій запізнілий відгук на «Лісового бога» Ліз Мур, поки я остаточно не забула, що там відбувалося 😅
Одразу скажу найголовніше: для мене «Лісовий бог» — це супер переоцінена історія, яка точно не заслуговує на весь той рейвах, що крутиться навколо. Якщо чекаєте типового трилера чи детективу — ні, це зовсім не той випадок. Це радше велика сімейна драма про складні стосунки, про те, як багатство псує людей і як нерозуміння між батьками та дітьми може вирости в цілу катастрофу.
У романі є дві сюжетні лінії: у першій розслідують зникнення Беара, у другій — його сестри Барбари. І, чесно, читала я далі в основному заради двох персонажок — Юдити (Джуді) та Барбари. Вони були найяскравішими, найживішими й тими, хто тримав мою увагу. Ну і Ті-Джей там ще більш-менш давала іскру. Всі Ван Лаари ж, навпаки, з перших сторінок дратували — і не дарма 🙂
Стиль Ліз Мур мені, до речі, зайшов: пише просто, легко, а короткі розділи прямо підштовхували читати далі, навіть попри обʼєм. Але все одно, як на мене, роман можна було спокійно скоротити — і ніхто б нічого важливого не втратив.
Окрема тема — це спроба авторки весь час наводити нас на думку, що обох дітей убив серійний вбивця. Камон, ну це ж уже кліше, яке давно не працює. Замість напруги я тільки більше переконувалась, що він точно не винен. І, звісно, не помилилась.
Мати зниклих дітей у мене викликала не жаль, а швидше огиду. Порожня, дивна жінка, яка ніколи не оговталась після зникнення сина — і при цьому вирішила народити другу дитину. Навіщо? Щоб потім псувати їй життя? Навіть момент, де вона дізнається про зраду чоловіка з її сестрою не викликав у мене співчуття. Розділи від її імені було дуже неприємно читати, і персонажка в мене викликала суцільне «ні».
Найбільше шкода було Беара — за всіма розповідями він був чудовим хлопчиком, і його доля виявилась дуже сумною. А от із Барбарою я майже одразу відчувала, що все не так просто, і вона, ймовірно, жива. Так і виявилося. Умови, у яких вона жила, і байдужість батьків просто підштовхнули її зникнути з власної волі.
З усіх персонажів мене зачепила саме Юдита. Жінка, яка дізналась увесь план Барбари та Ті-Джей і могла легко здати їх та піднятися по службі — але не зробила цього. Вона свідомо дала дівчині шанс на спокій. Дуже сильний момент, і для мене саме Юдита стала справжнім серцем книги.
Підсумую: добре, місцями дуже цікаво, але надто довго, і це зовсім не детектив, а радше сімейна драма з темним післясмаком.
P. S. Було б цікаво глянути екранізацію, але саме у вигляді серіалу.
⭐️7/10⭐️
#відгук
