Продовжуємо говорити з авторкою «Клейнодів часу» 💌
✍️ Який герой та сцена з’явилися першими?
Першим був козак Власенко. Під час походу із Сагайдачним на Стамбул він випадково знаходить давній візантійський рукопис і вірить, що в ньому приховані знання, здатні змінити світ. Власне, саме з цієї сцени й почалася вся історія.
✍️ Який персонаж найбільше вимотав?
Спочатку я була впевнена, що історія почнеться на Великому Лузі, де й розгортатиметься протягом наступних трьох століть. Але вже в перших розділах герої буквально розбрелися по світу: Власенко із Сагайдачним – до Стамбула, Граціані – під Хотин, а тут ще й Козімо Медічі у Флоренції – з Галілеєм, мистецтвом, Папою Римським і, на додачу, таємним архівом заборонених знань… І замість того, щоб спокійно вести одну сюжетну лінію, мені довелося мандрувати за ними через країни й епохи та думати, як усе це зрештою знову зібрати докупи. Тож найбільше мене вимотав, мабуть, не якийсь один персонаж, а їхня колективна неспроможність всидіти на місці.
✍️ А кого було найприємніше писати?
Тих героїв, які найбільше мене дивували. Я дуже люблю момент, коли персонаж перестає бути моїм задумом і починає жити за власною внутрішньою логікою: говорить не те, що я планувала, робить несподіваний вибір і змінює саму історію. І ніби мав би цим страшенно дратувати, а натомість саме тоді стає по-справжньому цікавим, бо я вже не знаю наперед, куди він мене приведе. У «Клейнодах часу» таких було кілька. Назву найголовніших: це Власенко, Адель, Остап, Олеся, Федір і Назар.
