Рекомендую до прочитання статтю в The Economist «While Ukraine is under fire, corruption and political chaos abound» - «Поки Україна перебуває під вогнем, корупція та політичний хаос процвітають».
https://www.economist.com/europe/2026/08/24/while-ukraine-is-under-fire-corruption-and-political-chaos-abound
Помітив, що відгуки читачів кардинально розділились, а тому вирішив дати свою оцінку статті, зберігаючи максимальну об’єктивність.
Якщо коротко, автор аналізує останні корупційні скандали в Україні та характеризує три антикорупційні інституції - НАБУ, САП і ВАКС - як незалежну силу, яка фактично перетворилася на окремий центр влади.
Журнал нагадує події липня 2025 року, коли влада намагалася підпорядкувати антикорупційні органи більш контрольованим структурам саме в той момент, коли розслідування почали наближатися до людей із президентського оточення. Масові протести тоді змусили президента відступити.
Втім, за оцінкою The Economist, тиск на антикорупційну систему не припинився.
З одного боку, прихильники НАБУ–САП–ВАКС вважають, що саме ці органи стали необхідною противагою надмірно централізованій президентській владі, особливо в умовах слабкого парламенту, уряду та фактично маргіналізованої класичної політичної опозиції.
З іншого боку, дедалі більше людей побоюються, що антикорупційні органи перестали бути лише арбітром і поступово самі стають учасниками політичної гри.
Один із неназваних високопосадовців, якого цитує The Economist, формулює це максимально жорстко: антикорупційні органи фактично перетворилися на «паралельний уряд».
Журнал пише, що навіть люди, близькі до НАБУ, визнають дедалі виразнішу політизацію Бюро.
За словами співрозмовників The Economist, жодної процесуальної необхідності оприлюднювати записи у справі «Форест Гамп» саме в день парламентського голосування за наступника Федорова не існувало.
Колишній детектив НАБУ описує проблему ще ширше: закон надав антикорупційним органам доступ до найбільш приватних розмов політиків і високопосадовців, а отже, завжди існує ризик, що такий інформаційний ресурс із процесуального інструменту може перетворитися на політичну зброю.
І це, на мою думку, одна з найважливіших тез статті.
Українська політична система настільки ослабла, що НАБУ і САП починають фактично перебирати на себе функцію політичних стримувань і противаг.
Але тут я б усе-таки чітко розмежовував роботу детективів і прокурорів, пов’язану з розкриттям злочинів, збиранням доказів і процесуальним супроводом проваджень, та поведінку керівників САП і НАБУ.
Як колишній прокурор, знаючи рівень професіоналізму, мотивації та підготовки багатьох своїх колишніх колег, я вважаю, що свою безпосередню роботу вони виконують достатньо добре. Про це, зрештою, свідчить і низка справді гучних викриттів останнього часу.
Але, в той же час знаючи антикорупційну систему зсередини, можу констатувати й інше: суб’єктами кулуарних переговорів, неформальних домовленостей, політичних консультацій і фактичного визначення пріоритетних напрямів розслідувань - оборонний сектор, медицина, велика промисловість тощо - є не рядові детективи чи прокурори, а саме керівництво цих органів.
Тому ці речі варто розділяти.
Окремо - досудове розслідування і процесуальне керівництво, де в багатьох випадках ми справді бачимо якісну, професійну роботу детективів і прокурорів.
І окремо - діяльність керівників САП і НАБУ, Клименка та Кривоноса, яка давно вийшла за межі суто кримінального процесу.
Варто називати речі своїми іменами: коли керівники правоохоронних органів починають впливати на порядок денний, визначати політичну вагу окремих справ, дозувати публічність матеріалів і вступати в неформальні комунікації з центрами влади, це вже не лише питання збирання доказів чи процесуального керівництва.
Це - політика, в тому чи іншому її прояві.
А відтак, закономірним наслідком такої політизації стає загроза самій інституційній спроможності та подальшому існуванню цих двох органів - чого, переконаний, не хоче допустити ніхто, хто справді зацікавлений у збереженні незалежної антикорупційної системи.
