Наталія Оздемір « https://laboratory.ua/products/lyubtsya-my-po-tebe-skoro-pryidemo!», видавництво Лабораторія 🌟
От не буду більше вестися на на формулювання «ця книга схожа на…». Всюди писали, що книга нагадує « https://laboratory.ua/products/tam-de-zahodyt-sontse» — але для мене це взагалі не так. Єдине, що справді перегукується — це те, що головна героїня літнього віку.
"Навіть у найсильнішій темряві ми можемо бути світлом одне одному
Життя семидесятирічної Софії вже давно втратило барви. І здавалося, що цей ранок нічим не відрізнятиметься від решти: кава в надбитому горнятку, чергова серія телевізійного детективу, папіроса і киця Анфіса, яка зайняла всі теплі місця у квартирі. Аж доки у двері не постукали. На порозі стояла незнайома жінка і маленька дівчинка Любця, яку Софія бачила лише на фотографіях. Дівчинка, яку мама відправила до неї в ніч, коли колони російської техніки рушили на Херсон."
Якщо коротко про враження: це тепла, легка книга, але дуже рівна.
Я очікувала більше емоцій, "і смішного, і сумного" — як у «Там, де заходить сонце» 🤷♀️
Але тут усе йшло досить спокійно. Сюжет не захоплював, не викликав сильних емоцій.
Ще іноді ловила себе на думці, що деякі ситуації виглядають трохи нелогічними чи недостовірними (наприклад, що сучасний лікар в перший день хвороби прописує антибіотик, ще й за 3000 грн).
В книзі багато:
✔️ говірки, західного колориту (є купа зносок — від простих слів типу «філіжанка» до складніших)
✔️ їжі, її готування й споживання
✔️ спогадів про молодість ГГ
Ностальгія — головний вайб книги для мене. Оці всі серванти з посудом «на кращі часи», торгівля одягом з Туреччини, допомога бабусі на дачі тощо. Я таке люблю ❤️
"Софія і собі почала плакати, збираючи уламки по всій кімнаті. Кожна річ у її домі мала закодований спогад: про молодість, про батьків, про Марину, про нечасті подорожі. Забери щось із цих полиць — і нічого не зостанеться, ніби хтось витре гумкою кілька днів із минулого."
А ще сподобалась дівчинка Любця. Бо крім імені, в нас ще дещо спільне — прекрасний апетит у дитинстві. Шкода, що через таку бабусину любов в неї теж скоріш за все сформується РХП 🤗
Хоча історія не про це, а про те, що Любця змогла повернути бабусю з життя минулим до життя тут і зараз. Софія усвідомила, що речі на антресолях — не найцінніше.
"Як ніколи гостро Софія відчула нестачу цілої глави власного життя, бо виявилося, що відеозв’язок не може замінити обіймів, не передає запаху дитячого шампуню на волоссі Любці. Прямо зараз вона дістала можливість трохи заповнити цю порожнечу, поговорити з Любцею про все на світі, але запитання застрягали десь у горлі."
"До появи в Софіїному житті Любці жінка не знаходила ні сил, ні мотивації до прогулянок. Але тепер вона повертала собі смак до фланерства. Старих будинків та історичних вулиць у місті мало — усіх їх можна обійти за день чи, можливо, навіть за кілька годин."
У підсумку, книгу прочитала без великого захвату, але теплий післясмак залишився.
"Закоркувати б ці запахи, забрати б із собою і відкривати б нишком удома. А може, попросити бабусю купити такі парфуми? У мами, згадала Любця, є духи з ароматом фіалок. Чи бувають пахощі з нотками лісу, скошеного сіна чи морського солоного вітру в спеку?"
"Любця згадала літо в Херсоні: вони з батьками на пляжі, тато розрізає кавуна. Він завжди вмів вибрати соковитий і солодкий, просто притуляючи вухо до плоду."
Читали «Любцю»?
#кт_добірка
