Нові Боги
Одна з найнепомітніших речей, яка сталася зі мною і, як мені здається з сучасною людиною загалом, — у нас поступово забирають ідею значущості переживань.
Не саму здатність відчувати, а фокус на зовнішньому замість внутрішнього.
Ми так само відчуваємо страх і радість, образу і любов, захоплення і розчарування. Але увага до внутрішнього все слабше.
На її місце прийшов акцент на формі.
І у нової епохи свої боги, а точніше Богині. Назвемо їх Медіа та Технологія. Їм не будують храмів, бо їхні храми вже зведені в наших кишенях, на столах, перед очима.
Цей храм — то чорне дзеркало.
Колись Платон в своїй роботі описав людей, які так довго дивилися на тіні в печері, що почали сприймати їх за реальність. Дуже влучно хоч і написано декілька століть тому.
Ми дедалі частіше дивимося не на простір життя де є сонце і вітер, запахи та дотики, жива присутність, а на екран із його віддзеркаленням.
Сприймаємо життя крізь призму продуктивності, порівняння, статусу й оформлення. І поступово ця форма стає важливішою за суть.
Тренування і те як я себе відчуваю стає цифрами в застосунку, просто дією для галочки бо це ж корисно!
Робота стала процесом виключно заради результату і ефективності, подорож — яскравим контентом.
Навіть розвиток легко перетворюється на список зробленого: прочитані книги, виконані практики, тренінги і ретрити, за якими можна так і не зустрітися із суттю всього цього.
Людина дедалі частіше живе не всередині власного досвіду, а поруч з його образом.
Ми нескінченно будуємо декорації до життя, та дедалі рідше заходимо на саму сцену.
Ставимо цілі, рухаємо кар'єру, прокачуємо тіло, заробляємо більше, переходимо до наступного чекпойнту.
І серед усього цього все рідше виникає просте питання:
що я взагалі переживаю, поки живу своє життя?
Де зараз моя увага? Чи усвідомлюю я що відчуваю?
Мабуть, у цьому й полягає головна сила Медії і Технології. Вони не викрали самі почуття. Вони вкрали нашу увагу.
А без свідомого контролю уваги, цього проміня світла нашої сутності, переживання поступово стає непомітним фоном. Чимось незначущим.
Та по правді друзі мої, почуття найреальінше, що ми маємо в цьому дивному світі ❤️
І в кінці мого не надто зв'язного потоку думок, хочеться згадати слова Марка Аврелія "Дивись усередину. Усередині - джерело добра"
