🗣️ Рубрика
https://www.facebook.com/share/p/1CT2oXecEB/?mibextid=wwXIfr від Центру життєстійкості м. Рівне
Нас запитують:
❓«Коли мені хтось допомагає або підтримує, або навіть щось дарує, то мені стає некомфортно. Я потім намагаюся «відпрацювати», віддячити, повернути. Або ж просто почуваюся постійно винною. Напевно, я не вмію приймати допомогу. Бачу, що людей це дивує. Зі мною справді щось не так?»
Що на це відповідає психологиня👇
Це дуже впізнаваний психологічний патерн.
Те, що виглядає як «не вмію приймати», часто насправді є способом психіки зберегти відчуття контролю.
Коли допомога викликає напругу, за цим зазвичай стоять глибші внутрішні правила, наприклад:
💬 «Я не маю бути в боргу»
💬 «Любов і турботу треба заслужити»
💬«Якщо мені дали — я тепер винна»
💬 «Краще бути самостійною, ніж залежною»
Це не з’являється просто так. Зазвичай такі реакції формуються там, де:
👉 допомога в дитинстві була з умовами («я для тебе стільки зробив/зробила…»),
👉 або за неї треба було «платити» поведінкою, слухняністю, вдячністю,
👉 або було мало стабільної підтримки, і доводилося покладатися тільки на себе,
👉 або емоції/потреби знецінювались.
Тоді психіка робить дуже логічний висновок:
❌«Краще нічого не брати, ніж потім відчувати тиск, борг чи провину».
І навіть коли зараз люди дають щиро — тіло і внутрішній досвід реагують по-старому.
☝️ Важливий момент. Це не «невдячність». Це, швидше за все, звичка пов’язувати отримання з напругою, а не з добром.
Що з цим можна робити
1️⃣ Почати помічати момент.
Коли хтось щось дає або допомагає, запитай себе:
«Що я зараз відчуваю в тілі?»,
«Це більше про теперішню ситуацію чи про знайоме відчуття з минулого?»
Це вже зменшує автоматизм.
2️⃣ Розділяти «вдячність» і «борг». Вдячність – це почуття.
Борг – це зобов’язання.
Вам не потрібно «відпрацьовувати», щоб бути хорошою людиною.
3️⃣ Дозволити собі маленькі «дози отримування». Не обов’язково одразу приймати щось велике. Можна тренуватися на дрібницях:
🟢 прийняти комплімент і просто сказати «дякую»,
🟢 дозволити комусь пригостити кавою без негайної «віддачі».
4️⃣ Перевіряти реальність. Іноді можна прямо запитати:
💬 «Тобі ок, що ти це для мене робиш?»
💭 І почути: «Так, я хочу» – це новий досвід, який поступово переписує старий.
5️⃣ Подивитися глибше (якщо будеш готовий/готова). У когнітивно-поведінковій терапії (КПТ) це часто пов’язано з базовими переконаннями типу:
🔺 «Я недостатньо цінна сама по собі»,
🔺 «Щоб мене приймали – я маю віддавати».
З ними можна працювати – і це реально змінюється.
❓Маленьке терапевтичне запитання для тебе:
💬 «Якби допомога не створювала боргу – якою б вона для мене була?».
Те, що ви це помічаєте і рефлексуєте – вже ознака внутрішньої роботи, а не «проблеми».
💬 Пишіть свої питання до психолога в коментарях під цим дописом у фейсбуці або ж в особисті повідомлення нам на сторінку фейсбук.
✍️
https://www.facebook.com/share/p/1CT2oXecEB/?mibextid=wwXIfr
Якщо хочете, щоб питання лишилось анонімним – ми це гарантуємо. Просто скажіть про це.
📍Нагадуємо, Центр життєстійкості м. Рівне працює за адресою: вул. Словацького, 3а.
Телефон для довідок та консультацій:
📞 +38 (096) 745 01 00
☎️ 0362 400 400 – гаряча лінія (пн-чт: з 9:00 до 18:00, п’ятниця: з 9:00 до 16:00).
Центри життєстійкості – проєкт, що реалізує Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України і є складовою Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як? Першої леді Олени Зеленської, який у Рівненській ТГ втілює ГО Центр Інтеграції
#запитай_у_психолога
Підпишись на ГО «Центр Інтеграції»:
|
https://www.facebook.com/share/19gRN2e9Jx/?mibextid=wwXIfr | 🌐 https://integration-center.vercel.app/
