«Там, де живуть книжки»
Віталій Дуленко
Це неймовірна книга
Проста, душевна і щемка
Тут є Надя Книжицька, працює в ІТ, але любить читати і веде свій невеличкий книжковий блог «Там, де живуть книжки». Живе сама з кицюнею. «Магія ранку» вітає її гуркотом сміттєвоза під вікном, а її сіре самотнє життя, що ніби і вдалося (переїхала до столиці, винаймає квартиру, не бідує), а похвалитися нічим, ні сімʼї, ні дітей, єдина віддушина — кіт Мирон і книжки.
«Якби Надя опинилася на безлюдному острові, але мала що почитати, вона б вижила, хай і з мінімумом їжі. Залиште її там без жодної книжки, навіть поганської, навіть якоїсь «Помсти Сліпого 3: Повернення бандитських мусорів», — вона сконала б на другий день.»
«До того ж книжки були для неї найбільшою підтримкою в дедалі не зрозумілішому світі, їхні тонкі аркуші були надійніші, аніж будь-які бетонні колони.»
«Спокій — це було те, що вона шукала після трьох років стосунків з Костею. Лишитися на самоті, відповідати лише за себе і не бути нікому нічиєю матірʼю. Ну, окрім Мирона, який у цьому плані мав вічні привілеї. Але кіт і не грав увесь час за компом, не бухав зі своїми друзяками й не називав жінок вагінокапіталістками.»
Тут вона отримує загадкову посилку від не менш загадкового Миколи Ерфе з книгою «Життя та таємниці Книжицької Надії» без імені автора, без назви видавництва, нічого, яка на диво детально розказує історію її життя і навіть її найпотаємніші секрети (!) щось сталося в минулому, де помер один хлопчик у загадковому Маєтку (в Соколянах) з моторошною легендою і хтось знає правду.
Тож, через надіслану книгу про Надю ми дізнаємось про її непросте дитинство в селі з молодшою сестрою Любою (яку завжди треба було глядіти та брати з собою), коли помер батько, мати ледь зводила кінці з кінцями настільки, що в них з Надею були одні сандалі на двох. Переїзд до шумного містечка Соколяни, нова школа, нові люди, нове життя. І щось зламалось всередині Наді… неймовірна психологія героїв 👏🏻
Начитаність Віталія вражає 🔥 тут стільки згадок та відсилок на інші книжки — топ 🫶🏻 (навіть згадані мої улюблені серіали: «Дівчата Гілмор» та «Друзі»)
А цей гумор 🤌🏻
«Надя підійшла до свого підʼїзду та звернула увагу на щит з обʼявами. (…)
«Куплю книги»
Вона подумки додала ще одну обʼяву від себе.
«Куплю книги, не можу зупинитися. Допоможіть»
Мозок працював далі.
«Нарколог на дому. Виводжу з запойного читуна, лікую книгозалежних».
«Від Манна до наркомана — один розділ».
Мені сподобалось як лагідно та мʼяко автор вплітає в історію дієві психологічні прийоми, н-д, як заспокоїтись під час панічної атаки:
«Надя рвучко вдихнула, відчуваючи, як повертаються симптоми панічної атаки. (…) «Будь ласка, тільки не це знов, — молилася вона. — що треба робити? Треба… треба зафіксуватися в реальності. Так-так, пʼять речей, які я бачу. Мирон на килимі, клята книжка на підлозі, не дивись туди, так, горщик з алоє, «Загублена» Гіліян Флінт на поличці, бейджик з конференції. Далі чотири звуки, які я чую…» Надя почула шум автівок за вікном, туркотіння голуба на балконі, крик дітей, що знову гукали Діму, та гомін телевізора в сусідів. Після цього йшли три запахи, які вона відчувала, та дотики. Потроху світ заспокоювався. Вона вдома, вона в безпеці, вона може дихати».
І тут книга про Надю обривається на найцікавішому:
«Історія, у якій зло нарешті дістає по заслузі. Настав час закенсилити Надію Книжицьку». І Надя повертається додому, щоб знайти автора.
Щоглави історія все більше закручується, тут і рекет, і магічні обряди, і абʼюз, і дві сторони щасливих стосунків, і не ідеальні батьки, і мати, яка вже задовбалась бути всім для всіх, і минуле, яке не полишає і тягнеться кривавим слідом за всіма учасниками злочину…
Єдине, мені здалась книга не трилером, а реалістичною прозою з елементами трилера.
От така, як парне молоко (щойно з-під корови) зі скоринкою свіжого хліба,
Наче знову у бабусі в селі
Дякую за цю подорож, Віталію 🫶🏻
10/10
А цього року мають вийти його
«Сухі кістки» у КСД
Очікую дуже 🙌🏻
