Сьогодні у рубриці «Фронтовий щоденник» — Олег Калашніков, начальник відділення комунікацій 68 окремої артилерійської бригади ЗСУ, майор та військовий письменник.
Автор і співавтор художньо-документальних книг та сценаріїв документальних фільмів про російсько-українську війну, він присвячує свою творчість бойовому шляху українських воїнів.
Тапайте на цитатник, він розгортається 🔽🔽🔽
"Дмитро саме закінчував заряджання гармати для четвертого пострілу, коли у борт башти вдарив БпЛА-камікадзе «Ланцет». Кумулятивний струмінь пропалив броню й добрався до контейнерів з пороховими зарядами. Вогонь шипляче увірвався у середину бойової рубки, його виплеск та розплавлений пластик оболонки контейнерів бризнули в обличчя та на руки заряджальника. Охоплений полум’ям Дмитро пригнувся й кинувся відкривати задній люк. Поспішаючи, не відразу намацав ручку, подав її донизу й буквально вивалився назовні, на просякнуту водою землю. Покотився, збиваючи пекучі вогняні язики з тіла й втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то крізь темне марево небесної мжички спостеріг, що самохідна артилерійська установка палає. Залишаючи позаду себе вологу ринву, відповз наскільки вистачало сил якомога далі. Спробував підвестися й впав на торішню ріллю долілиць. Підняв голову й побачив, як внаслідок детонації залишку боєкомплекту, з броньованої машини назовні вирвалися помаранчево-жовті протуберанці, що зазміїлися з відчинених люків у чорнильно-безпросвітну ніч. Дмитра, знову, полишила свідомість.
Вчергове оговтався, коли САУ вже догоряла. Небо впустило на багатостраждальний донецький степ рідкий сніжок. Температура повітря знижувалася, обпечені місця боліли, але біль ховався у віддаленій ділянці мозку, зате холод починав відчуватися все сильніше. З одягу на Дмитру залишилися тільки підгоріли футболка й штани. Взуття зникло взагалі. Чоловік зіщулився, щоб втримати частки тепла тіла. Не допомогло. Від землі тягнуло могильним холодом, стало настільки мерзлякувато, що у Дмитра почалася трясучка. Дочекався, поки вогонь вичерпав поживні для себе матеріали та остаточно згас. Тоді важко зіп’явся на ноги та, спотикаючись, побрів до «Краба». Заліз у закіптюжене нутро бойової машини, яке остигало після ручкання з вогнем і тому в ньому було тепліше ніж зовні, та й вітер не так дошкуляв. Скоцюрбився. Свідомість перейшла у межовий стан – він то поринав у темну прірву забуття, то мляво з неї вибирався. Торкався пошкодженої шкіри обличчя та голови обпеченими пальцями, щоб впевнитися, що опіки присутні насправді, а не є фантомною незручністю. У сутінковому світлі бачив, як звисають короткі лахміття шкіри з передпліч і схрещував їх на грудях, долоні ж, щоб зігріти, ховав у пахвові западини. Для себе він знав, що з настанням світанку хтось все одно має приїхати, щоб подивитися на ступінь ушкодження гармати та для пошуку залишків його тіла.
Пів на шосту ранку до знищеної САУ прибули представники командування дивізіону та батареї, щоб оглянути місце ураження та здійснити пошук фрагментів тіл двох загиблих побратимів. Виявили в згорілій машині Дмитра.
Командир батареї підійшов до підлеглого й сказав: «Дякую, що вижив»."
#ФронтовийЩоденник
#18АК
|
https://www.facebook.com/share/1ZiiCao8s7/ |
https://www.youtube.com/@18ArmyCorps |
https://www.instagram.com/18_army_corp?igsh=MWVkbmM4azc5eWJ2NA==
