Не існує слова, щоб описати той специфічний відтінок прикрощів і жалю, коли вже близько місяця щоранку читаєш про книжки, які згоріли. Книжки, які лишилися в минулому часі.
Інші галузі страждають не менше, просто... ну, знаєте, це ж книжки. Вони такі хороші й яскраві, смішні й сумні, глупі й снобські, забуті, перевідкриті й дебюти, а ще в них укладено роки людської праці.
Уже давно зрозуміла, що ніколи не жалію за книжкою, яку купила й не полюбила, але завжди жалію за всіма, які купити не встигла чи не здогадалася.
Ще з мене дуже розстраює, що немає можливості підтримати грошима всіх, кого цінуєш, хто цікавий, хто здається перспективним, хто робить важливе й красиве — і доводиться обирати. Так і виходить, що кожна придбана книжка — маленький акт любові.
У мене немає несподіваних висновків чи інсайтів, про які ще не написали інші, але якщо можна підтримати й допомогти, то завжди варто підтримати й допомогти.
