Качмар - Ти мене пам’ятаєш?
Стежкою в’ється гора знов, у що цього разу, юначе, ти вляпався?
Все починається так необачно - з дружнього начебто ляпаса,
З витівок у роздягальні, за мить звідусіль - уколом між ребер,
Усе починається з жартів, які розуміють усі навколо, крім тебе.
З поштовху в спину, з удару вчора в плече, тепер - під дих,
З образи, яка неприємна, але її все ж таки можна стерпіти.
Ну шо ти як баба? Ти шо, не мужик? Вітаю: урочисто доведено.
Я не піду в їдальню - я їстиму себе зсередини.
https://stus.center/p/za-litopisom-samovidtsia-100236 оманливо клеїться віршик,
І всюди над містом ті https://uk.wikipedia.org/wiki/Імлисті_гори неначе примари здимаються вище,
І плещеться попід урочищем зоряним риба, і хлібне колосся горить повесні,
Я боявся тебе і той страх мене дочиста випатрав ніби м'ясник.
Прочитати отченаш, дістати щоденник,
Ми були дітьми, але ти втім був старшим за мене,
Сильнішим за мене. Дитяча страта - на потіху натовпу.
Цього було достатньо, щоб мене зламати.
Серце, серце, сильно тільки ти не бийся так,
Це життя і ось тобі випав такий сетап,
Серце, серце, подаруй мені, прошу, крила пташині,
Я ненавиджу людей, і вони цього заслужили.
Собака бреше на місяць, серпик в кишені, в’ятір в руках,
https://en.wikipedia.org/wiki/Yellow_brick_road веде до місця розп'яття чарівника,
Стелиться смог, тріпоче багор, над лісом кружляють сталеві лелеки.
Хто не присікає зло, той стає його архітектором.
За метафорою криється істина, трясця - під коліщата цю помісь,
Рукою м'язистою всюди і скрізь побиття визначає свідомість,
Той https://uk.wikipedia.org/wiki/Ґоліят залишився у сутінках, десь у ріки, по той бік,
Та я, бляха, https://www.prytchi.in.ua/dva-chentsi/
Форест, біжи, між обійсть і висоток, а впавши - себе пересиль,
Якщо мовчання - це золото, то я достоту найбагатша людина з усіх,
Неси мене вітер узліссям, п’яни мої думи сумні, соковите вино,
Як довго бить по залізу - з нього може вийти клинок.
Роки знущань твоїх я переплавив у зіркатім горнилі,
Берег піщаний і той просідає під натиском хвилі.
Це було так давно и неправда, а правдою стало ось, бачиш, тепер,
Новий рік дев’яносто дев’ятого - я тоді вперше загадав,
Щоб ти помер.
Серце, серце, сильно тільки ти не бийся так,
Це життя і ось тобі випав такий сетап,
Серце, серце, подаруй мені, прошу, крила пташині,
Я ненавиджу людей, і вони цього заслужили.
У прірву безкрайню - з хисткого табурета.
Кажуть, зірки все ще падають над Назаретом.
Кажуть, бог покарає.
А якщо не покарає бог,
То покарає хто?
24 березня, 2024.
🌿🌿🌿
https://www.patreon.com/kachmar |
https://www.instagram.com/oiseao/ |
https://www.youtube.com/channel/UCRK8cdcEveo5xbX5X0QPytg/videos |
https://open.spotify.com/artist/1lzY4wVekjBbB74nuG7wUa?si=Q4nb3hZnQjeDkMbSN3LKMw |
https://twitter.com/Kachmar_txt
