«Я, яка ніколи не знала чоловіків» Жаклін Арпман
Історія довкола книги не менш цікава, ніж сама книга (а може і більш). Це єдиний з більше ніж 15 романів Арпман, перекладений іншими мовами. «ЯЯННЗЧ» вийшов друком у 1995 році і…. нічого не відбулось, трохи схвальних відгуків, критики, фіналіст премії та й все. Англійською перекладач змінив назву на «Володарка тиші», що теж не спрацювало.
І ось майже через 30 років після публікації текст Арпман вибухає популярністю завдяки тік-току. Саме буктокери звернули увагу на перевидання 2022 року, прочитали, прониклись і розкрутили цей текст. Книга, яка чверть століття продавалась накладами 2-3 на рік, у 2024 розійшлась 100к тільки у США. І полетіли переклади, продажі, обговорення, https://www.service95.com/books/i-who-have-never-known-men-2. «ЯЯННЗЧ» називають «Оповіддю служниці» для Gen Z. Цікаво, що роман Маргарет Етвуд, написаний ще у 1985 році, вибухнув повторною популярністю та зростанням продажів під час першого терміну президенства Трмпа, а роман Арпман 1995 року – під час другого терміну.
Обидві історії – антиутопії про жінок, часто їх називають феміністичніими. Але наскільки це коректно про текст Арпман я б посперечалася. За сюжетом у підземному бункері перебувають 40 жінок, їм не можна торкатися одна одної, їх охороняють чоловіки-наглядачі з батогами, які ніколи не комунікують ні з ними ні між собою; жінки погано памʼятають своє попереднє життя, взагалі не знають, де вони і чому. А у певний момент вони припиняють цим цікавитися, окрім одної, Малої, яка потрапила в бункер дитиною, і все її життя – ця вʼязниця.
А потім стається дещо, і жінки опиняються на свободі, виходять на поверхню. Починається їх шлях, пошук відповідей та інших людей. Так, звучить цікаво і навіть гостросюжетно. Але сам текст інший, досить рівний емоційно, без вау-твістів. А ще авторка не дасть вам жодної відповіді. Жодної. Ви, читачі, можете злитися, сваритися, казати, що щось не сходиться, так не буває, ви не вірите, але нічого не вдієш. Жодної підказки чи рішення, 200 сторінок з відкритим фіналом – і така собі Римська імперія для читачів.
Добре, що ми обговорили її з читачками Овербукд. Майже всі посварили книгу за відсутність відповідей, логіки, сказали, що схоже на чернетку. Далі під спойлер залишу теорії дівчат (обожнюю!). Хто вже читав, сміливо відкривайте і пишіть свої теорії!
Одна з теорій-очікувань – головна героїня, яка ніколи не мала місячних, не знала ні кохання ні чоловіків, та і була майже асексуальною, у фіналі виявиться хлопчиком. Оце був би поворот!
Друга, улюблена, що в кінці, коли героїня, вважає, що помирає від болю через рак, насправді до неї нарешті прийшли місячні. Просто весь їх умовний підрахунок часу та його відчуття були неправильними: Мала була дуже юною, а інші жінки – набагато старшими, і у тексті пройшли насправді не десятиліття, а роки. І ось нарешті відбулось статеве дозрівання, героїня не помирає, а просто щось незнайоме відбувається з її організмом. Смілива теорія, але цікаво!
Також звучали ідеї і сподівання на те, що в фіналі це виявиться таким собі шоу Трумана, великим збоченим експериментом над жінками.
Ще варто згадати про те, що більшість родини авторки загинули в Аушвіці, ось ця травма концтабору (хоч Арпман не мала цього досвіду) позначилась на тексті.
Про питання, звідки енергія, хто були наглядачі у чоловічих бункерах, чому в автобусі у всіх були однакові довідники з садівництва, чому Мала одразу не пішла досліджувати світ сама і тд. теж поговорили і фантазували. Якщо у вас є ідеї, пишіть!
Я особисто десь в середині зловила вайб книги, мені дуже нагадувало мій стан під час піших походів на 100+ км, коли вже немає ні питань ні відповідей, є дорога, втома, абсолютно чистий розум і таке от медитативне механічне крокування. Після багато думала про те, що ж нас робить людьми, яке значення має памʼять, історія, освіта, чому хтось діяльний, а інша людина швидко здається.
Ще у процесі читання згадувались «Простодушний», «В очікування Годо», «Якій чудесний світ новий» й одна з моїх улюблених книг – «Татарська пустеля» Буцатті. А ще тексти Кафки. Я люблю абсурд, от тільки тут мені його не вистачило.
