Збройний захист
Після розстрілу людей у столиці знову актуалізувалося питання ухвалення Закону про зброю. Ця проблема стоїть гостро ще з часів «Помаранчевої революції», коли корумпована влада була готова застосувати силу проти протестувальників і лише дивом не сталось кровопролиття. Згодом були «справа Лозінського», «справа харківського стрільця» та низка інших резонансних випадків. Кульмінацією стали масові розстріли учасників «Революції Гідності».
Неспроможність як попередньої, так і нинішньої влади гарантувати безпеку громадян і захист держави доводить: закон про зброю необхідний.
Попри численні «реформи» армії та правоохоронних органів, перші дні війни 2014 року і повномасштабного вторгнення 2022 року показали реальний стан речей. На півдні, сході та в Криму маса правоохоронців переходила на бік окупанта, військові чекали наказів, які часто не надходили, і лише озброєні громадяни чинили реальний спротив.
Саме тому ми вимагаємо на першому етапі ухвалення Закону про зброю, який закріпить право громадян на збройний захист, зокрема право на придбання, носіння та застосування стрілецької зброї, включно з короткоствольною нарізною зброєю.
Суспільству знову нав’язуватимуть страшилки про сплеск злочинності, анархію та хаос. Але досвід європейських країн, де цивільний обіг зброї давно легалізований, доводить протилежне. В Україні вже зараз на руках мільйони одиниць як легальної, так і нелегальної зброї, але це не спричинило колапсу правопорядку.
По суті, влада боїться втратити монополію на силу - той важіль контролю, який дозволяє тримати суспільство в залежності. При цьому для себе вона давно створила привілеї у вигляді нагородної зброї.
Що дає громадянам право на легальну зброю?
- можливість захищати себе, свої права, життя і майно;
- можливість захистити інших від злочинних посягань;
- реальне стримування злочинності, особливо рецидивної;
- здатність суспільства чинити опір гібридним загрозам та диверсійним діям агресора;
- розвиток ринку охоронних послуг і вітчизняного виробництва зброї та боєприпасів.
Очевидно, що право на зброю не означає вседозволеність. До власника вогнепальної зброї мають висуватися жорсткі вимоги: психіатричні перевірки, контроль щодо алкоголізму й наркозалежності, відсутність судимостей за насильницькі злочини, обов’язкове навчання, знання правових аспектів застосування зброї, чіткі правила носіння і зберігання, а також віковий ценз.
Другим етапом має стати конституційне закріплення права громадян на збройний захист як невід’ємного права людини.
Паралельно необхідно внести зміни до Кримінального кодексу України, чітко визначивши межі необхідної самооборони, захисту інших осіб і власності, а також правові механізми цивільного затримання злочинців до передачі правоохоронцям.
Право на зберігання, носіння та застосування зброї - це не загроза державі. Це крок до реальної демократизації. Бо право на зброю захищає всі інші права.
Прийняття такого закону сприятиме зниженню злочинності, унеможливить свавілля з боку окремих представників силових структур та дозволить оптимізувати кадровий ресурс правоохоронної системи, частково посиливши обороноздатність держави.
Прийняття Закону про зброю повинно навести лад і в дозвільній системі МВС - структурі, яку влада у всі часи старанно «не помічає».
Подальше ігнорування цього питання або ухвалення «кастрованого» закону, переповненого заборонами та обмеженнями, лише загострить проблему і створить передумови для ще більшої суспільної напруги.
Історія України вчить: усі загарбники, які приходили на нашу землю, насамперед намагалися позбавити українців права на збройний захист. І щоразу це закінчувалося для них поразкою.
Українці - козацька нація. А козак - це вільна й озброєна людина.
Провід НВР Правий сектор
