«Буремний перевал» Емілі Бронте
Слухала в Абук ✨
Скільки разів мені казали, що ця історія не про кохання, стільки ж разів переконували, що саме про нього.
Для мене ж це історія про помсту. Про чоловіка, який присвятив усе своє життя знищенню кожного, хто бодай раз його скривдив. Один із найгидкіших антагоністів, яких я зустрічала.
Написано — круто. Я не пригадую іншої книги, в якій ненавиділа й зневажала б таку кількість персонажів. Книга нескінченного расизму, аб'юзу, булінгу та кончених уйобків.
🔸 Історія камерна: два маєтки, дві сім’ї та їхня прислуга. Складається враження, що решти світу просто не існує. Водночас родинам потрібні «правильні» шлюби — нащадки мають знайти пару відповідного походження. Як це зробити, якщо молоді люди фактично ізольовані й ні з ким не спілкуються? Очевидно, вони тікатимуть до найближчого маєтку й вирішуватимуть, що перший-ліпший не родич — це кохання всього життя. Хоча… родич теж підходить, пам'ятайте, що вибір був невеликий.
🔸 Моє улюблене: розкопати могилу через 18 років після смерті й побачити, що покійниця майже не змінилася. Можливо, у героя вже свистить фляга, але сама сцена була дивною.
🔸 Якщо персонаж виконав свою сюжетну функцію — він помирає.
🔸 Безпорадні, пасивні й подекуди абсурдні герої.
Можна полізти далі, щоб віднайти прихований символізм, який закладала або не закладала Бронте в тогочасну колоніальну Англію, пошукати приховані сенси, але я не хочу. Авторка мала кілька років освіти (в кращому випадку) і померла в 30, бо відмовлялась від медичної допомоги, вважаючи лікаря отруювачем. Судячи з її біографії, Бронте не надто відрізнялась від своїх героїв. Можливо, я не права, але залишу це на літературознавців.
«Буремний перевал» вийшов друком у 1847 році й спричинив фурор. Багато хто й досі вважає роман геніальним. На жаль, на мене він такого враження не справив.
Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
