З-за кордону – у справжню реальність
Його позивний не для красивого звучання. Це фактично маршрут: від піхоти до ЗУ-23-2, від евакуацій на М-113 до інструктора, який тепер пояснює новим, як не закінчити цей шлях занадто швидко.
Повномасштабку «Шлях» зустрів за кордоном. Робота, гроші, стабільність – повний комплект «нормального життя». Але 24 лютого все це різко втратило сенс. Зібрав речі й поїхав додому.
Каже: «син в Україні, і цього достатньо, щоб не вигадувати відмовок.»
Далі без романтики: військкомат, навчання, Слов’янськ, Бахмут. Позиції в дачному секторі, де дистанція до противника – не «десь там», а приблизно 60 метрів. І тут вже не про героїзм, тут про швидкість реакції і холодну голову.
– Все на адреналіні. Евакуації, контакти – стандартний набір, який потім довго не відпускає, – говорить він.
Потім Харківщина. Водій у мобільній вогневій групі прикордонної бригади «Гарт». За спиною – ЗУ-23-2, попереду – ніч і цілі, які не питають, чи ти готовий. За одну зміну могли «відпрацювати» кілька повітряних об’єктів. Інтенсивність – така, що рахунок йшов на сотні пострілів.
– Літали різні. І «Молнія», і ті самі «шахеди». Бувало, що за ніч витрачали по 600–700 снарядів. Роботи вистачало, – згадує Шлях.
Хоч про «ЗУшку» говорить із повагою, але справжній драйв – це М-113. Там, де треба не просто їхати, а вивозити людей із місць, де довго не затримуються.
– Велика, незграбна на вигляд. Але якщо розумієш, як нею працювати – витягуєш своїх. Це головне.
Зараз «Шлях» – інструктор. Навчає тому, що реально працює.
Бо на війні ніхто не шукає ідеальних сценаріїв. Тут або знаходиш свій спосіб бути корисним, або дуже швидко стаєш чужою статистикою.
Окремо сильні разом непереможні!
#Харківський_напрямок
#16АрмійськийКорпус #16ArmyCorps #БригадаГарт
