Меморіал.ua

Public

Не можете присоединиться? @memorial_ukraine

4.6k Участники

Обновлено: May 26, 2026 at 9:53 AM

Меморіал.ua

Розповідаємо про полеглих героїв та цивільних українців, яких вбила Росія. 🔻Є запитання? Звертайтесь @Memorial_of_Heroes_bot 🔻 Підтримати платформу: https://memorial.ua/donate

Join @memorial_ukraine for exclusive memorial_of_heroes_bot and httpsmemorialuadonate content and discussions in 12

Рейтинг

Глобальный рейтинг

#14631

-208

Рейтинг по языку

#10569

-166

Рейтинг по категории

#339

-5

Рост участников (Последние 24 дней)

Всего: 4.6K

Рост за 24ч: +0 0%

Последние посты

Меморіал.ua

16 мая 2026 г., 20:20

📷 Photo

У Києві сьогодні День жалоби за людьми, яких убила російська армія 14 травня. До місця трагедії у Дарницькому районі міста люди приносили квіти та іграшки.

24 людини загинуло внаслідок ворожого удару, серед них – троє дітей.

Розповідаємо про людей, імена яких вже відомі:

💔Світлана Москалішина
💔Дмитро Павелко
💔Дмитро Лепський та його дружина Світлана
💔12-річна Любава Яковлєва та її 17-річна сестра Віра
💔Юрій Орлов
💔Марина Гоменюк
💔15-річна школярка Марія
💔Іван Могильний
💔Іван Носко

Поділіться історіями загиблих, щоб зберегти пам’ять про кожного. Напишіть нам:

📲 098 379 2169
http://📧[email protected]/
▫️або заповніть гугл-форму: https://bit.ly/3CMEmHS

419

Меморіал.ua

16 мая 2026 г., 20:20

📷 Photo

🕯9:00 – хвилина мовчання

Солдат Анатолій Голюк на псевдо Шеля поліг 2 січня 2023 року біля села Кліщіївка Донецької області внаслідок мінно-вибухової травми. Йому було 26 років.

Анатолій народився 15 квітня 1996 року в Кривому Розі. Строкову військову службу проходив біля Попасної на Луганщині, де лагодив мости. Після армії працював зварювальником на рудозбагачувальній фабриці.

Під час повномасштабної війни, у березні 2022-го, Анатолій долучився до лав захисників. Служив на посаді радіотелефоніста у 60 окремій механізованій Інгулецькій бригаді.

«Він любив життя та вірив у майбутнє», – сказав його батько Андрій.

Воїна нагородили відзнакою «Залізний хрест».

Поховали Анатолія Голюка в рідному місті. У нього залишилися батьки та дружина.

714

Меморіал.ua

16 мая 2026 г., 20:20

📷 Photo

Донька полеглого воїна https://memorial.ua/obituaries/militaries/hudz-valerii-7411 Анна Гудзь видала книгу в пам'ять про батька. Вона зібрала спогади людей, які знали, шанували і любили захисника.

Книга має назву https://bilkabooks.com/products/anna-gudz--pozivnij-79-24-printsipi-geroya-ukraini-valeriya-gudzya?fbclid=IwY2xjawR0DEdleHRuA2FlbQIxMABzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEenjTJVQFTjBuu2GS11E0iSRosI4MfODZ1uV6DaW0D_4tNNEk2kvYcHPn-pV8_aem_mCd1oI9HzpDFDrEbH4eSYQ. Вона розкриває глибину особистості військового, а також містить згадки побратимів Валерія про бойові дії часів АТО/ООС та початку повномасштабного вторгнення.

Ця книга показує, що пам'ять – це спільна відповідальність і що пам'ятати про полеглих важливо кожному з нас.

348

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

📷 Photo

https://memorial.ua/obituaries/civilians/anishchenko-volodymyr-12082 був на власному подвір'ї, коли російська армія завдала масованого артилерійського удару. Чоловік загинув. Це сталося 22 серпня 2024 року в селі Сопич на Сумщині.

Чоловіку було 72 роки. Народився в селі Сопич. Після школи проходив службу в прикордонних військах, служив на кордоні України та Румунії.

Закінчив спеціальну школу підготовки прикордонників, звільнився у запас у званні старшого сержанта. Працював автомеханіком, був водієм-професіоналом найвищого рівня. На дозвіллі займався бджільництвом. Дуже любив дітей.

«Найкращий татусь у світі. Ти навчив нас головному – йти до мети, незважаючи ні на що», – написала донька Олена.

У Володимира залишились дружина, донька і син.

445

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

📷 Photo

🕯️9:00 – хвилина мовчання

Старший лейтенант Дмитро Вініченко поліг 29 червня 2025 року поблизу села Верхньокам’янське на Донеччині. Йому навіки 31.

Дмитро із Запорізької області. Працював на металургійному комбінаті «Запоріжсталь». Згодом підписав контракт і майже три роки прослужив у прикордонній службі України.

З 2022 року Дмитро воював у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи – був командиром підрозділу.

У 2024-му разом із дружиною придбали будинок в селищі Браїлів Вінницької області – Анна жила там і чекала на свого чоловіка.

«Дмитро був моїм захисником та опорою, надійним плечем. Мріяв про перемогу, про мирне життя зі своєю родиною. Мав стати батьком, але не встиг побачити свою донечку. Дмитро був дисциплінованою, відповідальною та доброю людиною. Любив читати, пізнавати щось нове, а також – природу та гори», – сказала дружина Анна.

Захисника нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

У Дмитра залишилися дружина, батьки, сестра, брат і донька.

1,350

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

Три документальні стрічки Платформи пам’яті Меморіал, присвячені українцям, які загинули на початку повномасштабного російського вторгнення.

🎥 https://youtu.be/5-3M6V0SZ38

Вікторія Іванова була відомою у Тростянці квіткаркою. Коли розпочалась повномасштабна війна і російська армія окупувала місто, вона стала коригувальницею вогню для ЗСУ. Востаннє її бачили 13 березня…

🎥 https://youtu.be/IE2N93XJRsI?t=496

Дружина, двоє дітей та двоє онуків Володимира Ободзінського загинули через російські авіабомби на Житомирщині. Дружину і двох дітей Сергія Перебийніса окупанти розстріляли на Київщині. Після втрати чоловіки шукають силу жити далі, допомагаючи іншим.

🎥 https://youtu.be/URpxK39F5to

Анатолій Древаль – автомеханік та каскадер. Коли розпочалась повномасштабна війна, до останнього залишався в селі Мила на Київщина, де був його багі-центр. Допомагав ЗСУ: лагодив техніку, давав прихисток військовим. За що заплатив життям.

▪️Це фільми про життя та втрату, про біль і пошук сенсів. Перегляньте їх та вшануйте памʼять цих людей 💔

425

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

📷 Photo

У ніч проти 24 березня російська армія вкотре масовано атакувала Україну. Обстріли відбувалися в різних регіонах і забрали життя цивільних людей. Російські удари продовжувались і вранці.

Про наслідки обстрілів повідомили у ДСНС України.

🔹Полтава. Внаслідок російської атаки загинули дві людини, ще семеро постраждали, серед них – дитина.

🔹Запоріжжя. Унаслідок російського удару загинула одна людина, ще 9 постраждали.

🔹Херсон. Вранці 24 березня російський обстріл зруйнував приватний житловий будинок. Рятувальники деблокували тіло загиблого чоловіка.

🔹Харківщина. Як повідомили в обласній прокуратурі, армія РФ вдарила FPV-дроном по електричці сполученням «Слатине – Харків». У вагоні загинув 61-річний пасажир.

Платформа Меморіал прагне розповісти про кожного, кого вбила російська армія. Якщо ви знаєте історії цих людей, напишіть нам:

📲 098 379 2169
http://📧[email protected]/
▫️або заповніть гугл-форму: https://bit.ly/3CMEmHS

543

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

📷 Photo

Ганна Середа була на закупах в Лимані на Донеччині, коли ворог ударив по місту. Жінка та ще сім людей загинули. Це сталося 8 липня 2023 року.

Ганні було 66 років. Родом з міста Ровеньки, що на Луганщині. Одружилася в Лимані. Працювала на залізниці комірницею. Коли почалася повномасштабна війна, була на пенсії.

В грудні 2021 року Ганна поховала чоловіка. Залишилася разом із братом, який мав інвалідність, вона ним опікувалася. В травні 2022 року Лиман окупувала російська армія. Через п'ять місяців українські оборонці звільнили Лиман. Здавалося, що життя почало налагоджуватися, однак згодом ворожі обстріли міста почастішали.

«Мама була дуже хазяйновита. Любила займатися городом, квітами, тваринами. Особливо любила собак і котів, а з квітів обожнювала троянди, їх росло багато біля будинку», – розповів син Олексій.

У Ганни залишилися син, невістка, онука і брат.

499

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

📷 Photo

🕯9:00 – хвилина мовчання
Молодший сержант Владислав Сібаров на псевдо КЕП поліг 8 квітня 2025 року поблизу села Олександро-Шультиного Краматорського району Донецької області. Того дня окупанти здійснили масований артилерійський обстріл позиції розрахунку ударних БпЛА українських захисників. Владислав зазнав смертельних поранень. Йому навіки 28.

Владислав народився в місті Жовті Води на Дніпропетровщині. Працював на різних підприємствах. Цікавився автомобілями.

Під час повномасштабного вторгнення боронив Україну в лавах 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Обіймав посаду оператора БпЛА «Vampire» 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону.

«Владислав був дуже доброю та чуйною людиною. Він завжди думав про інших. У 2024 році він дістав поранення, але, попри небезпеку, виніс з окопу пораненого товариша і відтягнув його якомога далі від вибухів», – розповіла дружина Єлизавета.

У воїна залишилися батьки, дружина та донечка, якій на момент загибелі тата був лише місяць.

1,670

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

📷 Photo

Життя Максима Олійника відібрала російська армія 28 січня 2026 року. Ворог вдарив по багатоповерхівці села Білогородка Київської області. У домі, де мешкав чоловік, спалахнула пожежа. Поруч не стало його цивільної дружини Світлани Черновол.

Максимові було 36 років. Народився у шахтарській родині міста Добропілля на Донеччині. У 2014 році, коли російська армія розпочала війну проти України, Максим оселився у Дніпрі, згодом перебрався до Києва. Відкрив деревообробне підприємство у Чернігівській області, одружився, багато подорожував світом.

«Максим був цілеспрямованим, наполегливим, оптимістичним. Його основним девізом було: «Більше діла – менше слів»», – розповіла рідна сестра Марина.

У перші дні повномасштабного вторгнення окупанти зруйнували його підприємство. Максим записався до лав територіальної оборони, займався волонтерством і допомагав захисникам на передовій.

Під час повномасштабної війни чоловік розлучився. Переїхав до Білогородки. Упродовж останнього року займався розробкою IT-програми.

523

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

📷 Photo

🕯️9:00 – хвилина мовчання

Захисник Олександр Ропан на псевдо Боінг поліг 18 січня 2025 року під час бойового завдання біля села Звірове Донецької області. Захисникові було 43 роки.

Олександр з Чернігова. Згодом переїхав до Києва. Опанував фах слюсаря з ремонту автомобілів. Працював на протезному заводі.

Вступив до Київського національного університету будівництва та архітектури, де навчався за спеціальністю «Інженерна механіка». Підробляв інструктором з водіння. Пізніше влаштувався водієм у Київський академічний театр ляльок. Захоплювався ремонтом автомобільної техніки. Був відповідальним, працьовитим, спокійним і розважливим.

2023 року Олександр добровільно став на захист Батьківщини. Служив на посаді водія в складі 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади. Воював у Харківській і Донецькій областях. Мав статус учасника бойових дій.

У воїна залишилися доньки Аріна та Карина, батьки Тетяна Вікторівна та Петро Іванович.

1,600

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

📷 Photo

Ми продовжуємо розповідати про людей, які зробили внесок у збереження пам'яті через дружні банки для підтримки Платформи пам'яті Меморіал.

Амбасадори Яна Несіна, Юлія Кньовець, Євгенія Моторевська, Олег Сервілій, Інна Крупник, Христина Корнієць, Юлія Забєліна, Зоя Красовська зібрали разом 97 845 гривень.

Дякуємо кожному з вас!

Пам'ять об'єднує.

🔻Також ми звертаємось до усіх, хто хотів би теж стати амбасадором Меморіалу.
📲 Щоб відкрити дружню банку, напишіть за номером 098 379 2169

570

Меморіал.ua

27 мар. 2026 г., 19:17

📷 Photo

«Мама постійно всім допомагала. Мала повно сил для руху вперед, і від неї наче заряджались позитивом усі довкола. Побачити її злою було неможливо – завжди тільки добра, усміхнена, весела», – розповів Максим, син Світлани Черновол.

Жінці було 40 років. Народилася у селі Ярославка Чернігівської області. Останнім часом жила в Білогородці. Працювала косметологинею та мала два салони краси Svitlana Blatova beauty space. Свою роботу дуже любила. А у вільний час обожнювала прогулянки на свіжому повітрі, займалася спортом, планувала поїздки за кордон.

Життя Світлани відібрала російська армія 28 січня 2026 року. Ворог вдарив по багатоповерхівці села Білогородка на Київщині. У домі, де мешкала Світлана, спалахнула пожежа. Поруч не стало її цивільного чоловіка Максима Олійника. Чотирирічну доньку Мілану вдалося врятувати.

Попрощалися зі Світланою у рідному селі та поховали на центральному кладовищі.

У неї залишилися батьки, син і донька, брат.

605

Меморіал.ua

23 мар. 2026 г., 21:39

📷 Photo

🕯9:00 – хвилина мовчання

Старший солдат Олександр Ушаков поліг під час авіанальоту 9 квітня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Воїнові назавжди 30 років.

Олександр народився в місті Добропілля на Донеччині.

«Для нас, батьків, він із дитинства був найкращим сином. Завжди допомагав по дому, добре вчився у школі. Батько навчив його водити машину. З дитинства захоплювався футболом, коли підріс, ходив із хлопцями на поле грати. Дуже любив спорт», – розповіла мати Галина.

Олександр розпочав строкову службу в 2013 році в Донецьку. Після окупації міста у 2014-му переїхав до Маріуполя, де продовжив служити у військовій частині 3057. Був водієм 2-го автомобільного взводу роти матеріально-технічного забезпечення. Брав участь у бойових діях на Донеччині в зоні АТО.

З початком повномасштабного вторгнення підрозділ Олександра доєднався до полку «Азов». Його нагородили медаллю «Учасник АТО», а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.

1,210

Меморіал.ua

23 мар. 2026 г., 21:39

📷 Photo

🕯9:00 – хвилина мовчання

Старший солдат Олександр Сєверін на псевдо Сєвєр помер 15 грудня 2024-го у військовому шпиталі в Одесі. 3 грудня в Херсоні він і його напарник зазнали важких поранень внаслідок атаки ворожого дрона. Побратим загинув одразу. За життя Олександра лікарі боролися 12 днів, але врятувати не змогли. Воїнові назавжди 43 роки.

Олександр народився в місті Олександрії Кіровоградської області. Мешкав у місті Дніпро. Працював електриком, займався утепленням квартир, був співробітником компанії, що спеціалізується на протруєнні зерна для фермерських господарств.

Коли почалася повномасштабна війна, Олександр добровільно долучився до захисту країни. Служив у 124-й окремій бригаді територіальної оборони. Обіймав посаду номера гранатометної обслуги. Згодом пройшов навчання та став оператором БпЛА.

«Це була неймовірна людина, прекрасний батько, дуже творчий, щирий, добрий. Людина зі своїм внутрішнім прекрасним всесвітом, золотими руками і добрим серцем», – написала Євгенія, дружина воїна.

1,330

Меморіал.ua

23 мар. 2026 г., 21:39

📷 Photo

Андрій Попов загинув 11 березня 2023 року внаслідок російського обстрілу міста Херсон. Ворожий удар застав чоловіка на парковці біля супермаркету «АТБ».

Андрієві був 41 рік. Народився у Херсоні. Закінчив Херсонську гімназію №14. У професійно-технічному училищі здобув фах слюсаря. Працював оператором котельні в МКП «Херсонтеплоенерго».

Рідні пригадують Андрія людиною сили і розуму. «Його руки знали вагу інструменту, а серце знало цінність праці», – кажуть близькі. Техніка для нього була не просто металом і механізмами, а справжнім помічником, який разом із ним створює результат. Він міг годинами розбиратися в двигунах, вдосконалював те, що іншим здавалося складним. Любив запах свіжої ріллі, цінував кожен врожай і знав, що справжня сила людини у праці.

В Андрія залишилися мама, дружина і двоє дітей.

Поховали чоловіка в селі Галаганівка Миколаївської області.

464

Меморіал.ua

23 мар. 2026 г., 21:39

📷 Photo

75-річний Віктор Діденко загинув 11 жовтня 2025 року в селищі Зарічне Краматорського району Донецької області під час ворожого обстрілу. Того ж дня обірвалося життя його сина.

Після початку повномасштабної війни Віктор залишився з дружиною і сином в рідному Зарічному. Селище потерпало від постійних російський обстрілів. 11 жовтня 2025 року родина була вдома, коли у будинок залетів снаряд і вибухнув.

Загиблих поховали на подвір'ї в одній могилі. 13 жовтня дружина Віктора пішки вийшла із Зарічного і дісталася Лиману, звідки її вивезли в Слов'янськ до невістки.

Віктор Діденко народився у Зарічному. Працював водієм у колгоспі. У вільний від роботи час займався з родиною городництвом, вирощували картоплю для себе і на продаж.

У Віктора залишилися дружина, невістка і сестра.

521

Меморіал.ua

23 мар. 2026 г., 21:39

📷 Photo

🕯9:00 – хвилина мовчання

Матрос Олександр Пурче поліг 15 квітня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Воїнові назавжди 19 років.

Олександр народився в селі Костувате Миколаївської області. Здобув фах газоелектрозварювальника. Деякий час працював в агрофірмі «Вікторія» в рідному селі.

«Потім Олександр пішов до армії. Йому сподобалося. Під час служби пройшов курси гранатометника. Наш старший брат Сергій воював ще з часів АТО та служив за контрактом у 36-й бригаді. Олександр захотів бути поруч із ним. Після строкової підписав контракт і потрапив до цієї ж бригади. Але служили вони в різних підрозділах», – розповіла сестра.

Олександр обіймав посаду кулеметника в 1-му окремому батальйоні морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. На момент повномасштабного вторгнення брати перебували в Маріуполі. 21 лютого вони востаннє говорили з рідними телефоном.

Олександра Пурче посмертно нагородили відзнакою «За оборону України».

1,450

Меморіал.ua

23 мар. 2026 г., 21:39

📷 Photo

53-річний Олег Діденко загинув 11 жовтня 2025 року в селищі Зарічне Краматорського району Донецької області під час ворожого обстрілу. Тоді ж загинув його батько.

Олег народився і жив у Зарічному з батьками і власною родиною. Після початку російського повномасштабного вторгнення дружина з сином евакуювалися, а Олег залишився доглядати за батьками.

Селище потерпало від постійних обстрілів. 11 жовтня 2025 року Олег із батьками був удома, коли в будинок залетів снаряд і вибухнув.

Загиблих поховали на подвір'ї в одній могилі. 13 жовтня мати Олега пішки вийшла із Зарічного і дійшла до Лиману, звідки її вивезли в Слов'янськ до невістки.

Олег Діденко працював в міськгазі техніком. Разом із родиною займався вирощуванням городини.

У нього залишилися мати, дружина і син.

495

Меморіал.ua

23 мар. 2026 г., 21:39

Денис Молчанюк – людина-усмішка. Любив життя і завжди досягав своїх цілей. Дотримував слова. Боровся за справедливість.

Денис родом з міста Керч, що в Криму. Після розлучення батьків переїхав на Херсонщину. Мав теплиці, вирощував овочі й продавав їх на оптовому ринку.

Під час повномасштабного вторгнення вивіз молодшого брата за кордон, а сам повернувся в Україну. Підписав контракт з 124-ю окремою бригадою територіальної оборони, а потім – із 34-ю окремою бригадою берегової оборони.

Денис зробив пропозицію коханій Анжелі, але одружитися не встиг. Він загинув напередодні відпустки, під час якої мав бути розпис… Захисникові назавжди 28 років.

https://youtu.be/Q4qImU2f3MI

Над відео працювали журналістка Наталія Дубчак та режисерка монтажу Станіслава Доронченко.

512

Меморіал.ua

23 мар. 2026 г., 21:39

📷 Photo

📲Розробили застосунок «Хвилина пам'яті», який нагадує про щоденну загальнонаціональну хвилину мовчання о 9:00 в пам'ять про загиблих військових та цивільних.

У ньому є різні звукові режими: метроном, вступний голос, лише вібрація, державний гімн наприкінці тощо. Оголошення хвилини мовчання можливе голосом телеведучого, актора та музиканта Андрія Середи.

Застосунок може зупинити вашу музику чи подкаст, щоб звільнити простір для тиші та памʼяті. Або ж просто приглушить її, якщо хочете залишити фонове відтворення.

Можна налаштувати сповіщення про хвилину мовчання щоденно або на певні дні тижня.

Застосунок доступний для користувачів Android та iOS.

Розробником є дизайнер, митець, ініціатор громадських проєктів Богдан Гдаль.

1,030

Меморіал.ua

21 мар. 2026 г., 14:16

📷 Photo

🕯9:00 – хвилина мовчання

Солдат Руслан Скрябін на псевдо Кузьма поліг від кулі ворожого снайпера 8 квітня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Воїнові назавжди 21 рік.

Руслан народився у місті Вільнянськ Запорізької області, жив у селі Біляївка.

«Мій син був добрим, чуйним, чуйним і веселим. Він дивився на світ із надією та планами на майбутнє», – сказала мати Наталія.

У липні 2020 року Руслана призвали на строкову службу до лав НГУ. Там він опанував спеціальність водія самохідної артилерійської установки. У 2021 році підписав контракт із військовою частиною 3029 у Запоріжжі.

«15 грудня 2021 року син поїхав на ротацію, служив на блокпості поблизу селища Сартана Маріупольського району. Після початку повномасштабного вторгнення Руслан разом із побратимами відійшов до Маріуполя, де приєднався до полку «Азов», – розповіла мати.

Руслана тривалий час вважали зниклим безвісти. Лише 3 лютого 2024 року воїна поховали на кладовищі в селі Біляївка.

Воїна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

1,440

Меморіал.ua

21 мар. 2026 г., 14:16

📷 Photo

71-річний Григорій Слюта загинув від російського обстрілу 29 липня 2025 року в селі Новоплатонівка Ізюмського району Харківщини. Він стояв у черзі по гуманітарну допомогу, коли російські війська обстріляли село.

Григорій народився у Новоплатонівці. Працював робітником у Куп'янську на заводі. Жив із дружиною в рідному селі.

Близько 10.00 29.07.2025 Григорій пішов до пункту роздачі гуманітарної допомоги. Приблизно за півгодини російські війська вдарили по селу з реактивної системи залпового вогню. Внаслідок обстрілу загорівся магазин, де роздавали допомогу. На місці загинуло п'ятеро людей. Ще чотирьох госпіталізували, зокрема – Григорія Слюту. Він помер в лікарні близько 22.00.

«Був дуже хорошим, добрим чоловіком. Усім допомагав, ніколи нікого не ображав. Вільного часу в нього не було, бо ми тримали городи, корів. А взимку любив ходити на річку рибалити», – розповіла дружина Надія.

Григорій був у третьому шлюбі. В нього залишилися донька, син і дружина.

554

Меморіал.ua

21 мар. 2026 г., 14:16

📷 Photo

Українські журналісти сьогодні фіксують не лише події війни, а й пам’ять про тих, кого вона забрала.

Саме такі матеріали відзначатиме на конкурсі «Честь Професії» спеціальна https://journalismaward.in.ua/news/specialna-nominacia-memorialnij-material-roku-vid-platformi-pamati-memorial?fbclid=IwY2xjawQk8GlleHRuA2FlbQIxMABzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEehoDn62NunMl_3UyVJWM-NaY6VfM89HMe_TxNkLu-Wxo9lYwPD56xJEN2M54_aem__lkUChW2z-7MHWSRb7lDIw від Платформи пам'яті Меморіал.

Номінацію започатковано в пам’ять про всіх українських журналістів, убитих росією, а її проведення стало можливим завдяки донатам благодійників.

У спецномінації відзначатимуть журналістські роботи, що зберігають пам’ять про полеглих українських військових і загиблих цивільних у війні росії проти України, а також матеріали, які досліджують процеси та ініціативи, що формують нову культуру пам’яті в Україні.

📌 Дедлайн подачі матеріалів у спецномінацію – 8 квітня 2026 року.

До участі приймаються матеріали, опубліковані з 1 січня по 31 грудня 2025 року в локальних, регіональних, національних або іноземних медіа.

🔻 https://journalismaward.in.ua/news/specialna-nominacia-memorialnij-material-roku-vid-platformi-pamati-memorial?fbclid=IwY2xjawQk8GlleHRuA2FlbQIxMABzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEehoDn62NunMl_3UyVJWM-NaY6VfM89HMe_TxNkLu-Wxo9lYwPD56xJEN2M54_aem__lkUChW2z-7MHWSRb7lDIw

Меморіал.ua

21 мар. 2026 г., 14:16

📷 Photo

Життя 82-річного Івана Какулі відібрав російський обстріл касетними боєприпасами селища Борова на Харківщині. Він отримав тяжкі поранення проти ночі 10 червня 2024 року, від яких 15 червня помер у лікарні Харкова.

Іван Какуля народився в Боровій. Закінчив сім класів школи. 40 років працював робітником на елеваторі. Жив разом із дружиною. Проти ночі 10 червня 2024 року російські війська обстріляли Борову касетними боєприпасами в два етапи.

«Батько був справедливим, чесним, принциповим. Вів здоровий спосіб життя, останні 30 років не пив і не курив. Був міцним, великим чоловіком. Мав чудове здоров'я. Тримали з мамою город, поросяток, курей, кролів. З усім самі справлялися. Коли в госпіталі йому робили операцію, лікар сказав, що з таким організмом батько міг би ще 20 років прожити», – розповіла донька Світлана.

Через вісім місяців після загибелі Івана померла його дружина.

В Івана Какулі залишилися донька і троє онуків.

555

Меморіал.ua

21 мар. 2026 г., 14:16

📷 Photo

68-річний В'ячеслав Сидоренко загинув 4 лютого 2025 року в Ізюмі на Харківщині. Тоді російська армія вдарила балістикою по центру міста і забрала життя п'ятьох цивільних людей.

В'ячеслав народився в селі Шийківка біля Борової. Працював електриком. У 2021 році втратив дружину, відтоді жив сам. В жовтні 2024-го евакуювався з Борової і оселився в Ізюмі.

4 лютого 2025 року В'ячеслав пішов із племінником Григорієм Ткачовим допомогти з вирішенням формальностей. Близько 11.35 російські війська вдарили балістичною ракетою по центру Ізюма – в місце розташування адміністративних будівель. В'ячеслав Сидоренко був неподалік. Він загинув на місці, а племінник – наступного дня в лікарні.

В'ячеслава Сидоренка поховали в Боровій.

«Батьку все вдавалося: до чого би не взявся, все виходило. Багато чого мене навчив. Був добрий і чуйний, допомагав всім друзям. Був чудовим батьком і дідом», – згадав син Валерій.

У В'ячеслава Сидоренка залишилися син, донька і троє внуків.

603

Меморіал.ua

21 мар. 2026 г., 14:16

📷 Photo

🕯️9:00 – хвилина мовчання

Старша бойова медикиня Оксана Осіпова полягла 23 січня 2024 року біля міста Балаклія Харківської області, коли надавала допомогу пораненому побратиму. Захисниці назавжди 50.

Оксана з Дніпропетровщини. Опанувала фах медсестри. Працювала в Юр’ївській лікарні. У 2013 році влаштувалася на роботу в одну із лікарень Дніпра.

У 2016-му Оксана мобілізувалася до лав Збройних сил України. Спершу служила в 21-му батальйоні 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Після виведення бригади з селища Піски Донецької області продовжила службу в 4-й окремій танковій бригаді. Мала псевдо Максімус, але побратими називали її «мама».

Оксану Осіпову відзначили нагородами: нагрудними знаками «За зразкову службу» (двічі), «За заслуги перед 21 ОМПБ «Сармат», «За заслуги перед 4 ОТБр», медалями «За взірцевість у військовій службі» (двічі), «За участь у АТО», «Милосердя та турбота», «Захиснику Вітчизни», знаком пошани «Захиснику Маріуполя».

У Оксани залишилися син, донька і троє онуків.

1,720

Меморіал.ua

21 мар. 2026 г., 14:16

📷 Photo

У березні 2022 року перед будівлею Драматичного театру у Маріуполі великими літерами було написано «ДЕТИ». У цій будівлі жителі міста намагались знайти безпечного прихистку і врятуватись від ворожих обстрілів.

16 березня російська армія скинула дві авіабомби на театр. Внаслідок удару загинули близько 600 людей, ще щонайменше 400 отримали поранення. Точну кількість жертв ми не знаємо досі.

Російські окупанти «реконструювали» будівлю, фактично знищивши докази свого злочину.

Платформа пам'яті Меморіал розповідала історії загиблих Олександра Шевченка, Михайла Гребенецького, Світлани Золотарьової, Олени Кузнецової, Ангеліни Бугаєнко, її чоловіка Олександра Хаджави та їхньої доньки Кароліни.

Наша команда прагне зберегти історію кожного, кого вбила російська армія. Якщо ви знаєте людей, які загинула в драмтеатрі Маріуполя – напишіть нам:

📲 098 379 2169
http://📧[email protected]/
▫️або заповніть гугл-форму: https://bit.ly/3CMEmHS

732

Меморіал.ua

21 мар. 2026 г., 14:16

«Він міг одночасно бути в декількох місцях», – так Дениса Лошкарьова описує його сестра Євгенія. Денис встигав поєднувати роботу, сім'ю, спорт та громадську активність.

Він був чемпіоном України з бодібілдингу. Заснував юридичне агентство «Дерн, Лошкарьов та партнери». Також очолював апеляційний комітет Херсонської обласної федерації футболу та «Українську військову організацію Херсонщини».

Брав участь у Революції гідності, став співзасновником херсонської «Самооборони».

У лютому 2015-го Денис підписав контракт із Нацгвардією. Служив у батальйоні спеціального призначення «Донбас», був командиром взводу снайперів. Поліг 15 грудня 2018 року на Донеччині.

🎥 https://youtu.be/HfeJCEI7WeY

🔻Над відео працювали журналістка Наталія Дубчак та режисерка монтажу Станіслава Доронченко.

686

Меморіал.ua

21 мар. 2026 г., 14:16

📷 Photo

🕯️9:00 – хвилина мовчання

Молодший лейтенант Вадим Радюк поліг 4 грудня 2024 року під час бойового завдання поблизу села Новоандріївка Запорізької області.

Вадим жив у Луцьку. З юності мріяв про військову службу: у 15 років вступив до військового ліцею, а в 19 підписав контракт із Національною гвардією України. Паралельно навчався на кафедрі національної безпеки у Волинському національному університеті імені Лесі Українки.

Під час повномасштабного вторгнення Вадим боронив країну в лавах 32-го окремого батальйону НГУ.

«Вадим був найкращою, найщирішою і найсправедливішою людиною. Він мав стільки планів, мрій і сил жити... Не встиг створити сім’ю, не встиг відчути радість батьківства, не встиг здійснити те, про що мріяв. Йому навіки 23. Він залишив по собі світло, яке не згасне, і любов, яку неможливо забути», – поділилася наречена Тетяна.

Вадима нагородили відзнакою «За оборону України». Посмертно його відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У воїна залишилися батьки, брат і наречена.

1,870

Showing 30 of 33 posts

Рейтинг

Требуется вход

Отзывы пользователей (0)

Пока нет отзывов. Будьте первым, кто поделится своим опытом!

Меморіал.ua

Меморіал.ua

Рейтинг

Рост участников (Последние 24 дней)

Последние посты

Рейтинг

Отзывы пользователей (0)

Похожие каналы Telegram

Синодальная библиотека

Андреевский монастырь

Дебилы, бл*ть

Записки Провинциального Пастора

шейх Салих аль-‘Усайми ©

Губернатор дьявола

Кристобаль Хунта

Вертикальные

Похожие каналы Telegram

Синодальная библиотека

Андреевский монастырь

Дебилы, бл*ть

Записки Провинциального Пастора

шейх Салих аль-‘Усайми ©

Губернатор дьявола

Кристобаль Хунта

Вертикальные

Отзывы пользователей (0)

Последние посты