Сучасна Україна - не перша держава, яка зіштовхнулася з мобілізаційною кризою. Її вирішення в історичній ретроспективі завжди вимагало реформ. Ну і яєць.
В 594 році до н.е. Солон створює майново-військову ієрархію в Афінах, яка базувалась на простій формулі:
Більше ресурсу - більше відповідальності.
Більше відповідальності - більше права.
Більше права - більший ризик.
Класи ділилися за дохідністю: 500, 300 і 150 медимнів зерна (1 медимн ≈ 41 літр). Ті, хто мав менше або не мав взагалі - формували четвертий клас.
Відповідно до цього принципу розподілялись і політичні права: найвищі посади могли займати лише представники першого класу. І хоча четвертий клас складав більшість, його участь обмежувалась правом голосу і виступу на народних зборах, де, між іншим, посадовці звітували.
Цьому відповідав і військовий поділ:
перші класи - важкоозброєна піхота і кіннота,
середні - гопліти,
нижчі - легка піхота і флот.
Лише найнижчі отримували платню, оскільки не могли самостійно забезпечити своє спорядження.
Не менш показовою була система в Римі за Сервія Тулія. Поділ здійснювався на 6 класів за майновим цензом:
I - 100 000 асів, II - 75 000, III - 50 000, IV - 25 000, V - 11 000.
Шостий клас - найбідніші (proletarii), які майже не залучались до служби.
Перший клас виставляв 80 центурій, другий - 22, третій - 20, четвертий - 22, п’ятий - 30, шостий - 1.
Окремо 18 центурій становили вершники з найбагатших громадян.
Всього - 193 центурії. Голосування відбувалось центуріями: 1 центурія - 1 голос.
І найважливіше: і в грецькій, і в римській моделях участь у цьому процесі брали лише громадяни.
Раби і метеки, навіть будучи багатими, були виключені з політики, бо держава будувалась не навколо “людини взагалі”, а навколо воїна-громадянина.
Причини реформ були критичні.
Солон рятував Афіни від розпаду: боргове рабство, концентрація землі і небажання еліти до змін створили ситуацію, близьку до громадянської війни.
Сервій Тулій вирішував іншу проблему: Рим ріс, плебеї багатіли, але армія залишалась родовою. Воювали фактично лише патриції, що обмежувало чисельність і ефективність війська.
Прив’язка «ресурс - відповідальність - право» дозволила різко збільшити мобілізаційний потенціал.
Саме такі моделі і породили аристократію в її первісному сенсі - тих, хто мав ресурси, але водночас ніс найбільший ризик і відповідальність за Державу.
Якщо перенести це на сучасні українські реалії, ми бачимо перекіс у бік того, що основний тягар війни несуть окремі соціальні групи. Це створює напругу, яка, накладаючись на ворожі інформаційні операції, стає фактором ризику.
Проблема не в тому, що багаті не воюють.
Проблема в тому, що ризик, відповідальність і вплив не синхронізовані.
Ви питаєте, як вирішити мобілізаційну кризу?
Синхронізувати.
