Станом на 2025–2026 роки Куба переживає глибоку соціально-економічну та енергетичну кризу, що має як внутрішні, так і зовнішні причини. Вона супроводжується дефіцитом базових ресурсів, включаючи продовольство, медикаменти та паливо, зростанням протестних настроїв серед населення та посиленням геополітичної напруженості в Карибському регіоні.
За оцінками Human Rights Watch, у 2025–2026 роках на Кубі суттєво погіршився рівень життя населення, що проявляється у хронічній нестачі продуктів харчування, обмеженому доступі до медичних послуг та посиленні державного контролю над громадянським суспільством. Водночас, за даними Reuters, країна переживає одну з найсерйозніших енергетичних криз за останні десятиліття, що характеризується регулярними відключеннями електроенергії та критичним дефіцитом палива.
Додатково, аналітичні матеріали Associated Press свідчать про те, що економічна ситуація ускладнюється високим рівнем інфляції, падінням доходів від туризму та зростанням масштабів еміграції, яка набула безпрецедентного характеру за останні роки. Це формує довготривалий демографічний та трудовий виклик для держави.
Важливим зовнішнім чинником залишається санкційна політика США, яка, за оцінками The New Humanitarian, значно обмежує доступ Куби до міжнародних фінансових ринків, інвестицій та енергетичних ресурсів, посилюючи внутрішню нестабільність. Водночас кубинський уряд пояснює кризу саме зовнішнім тиском, що формує відповідний політичний наратив.
Таким чином, сучасна ситуація на Кубі є результатом складної взаємодії внутрішніх структурних дисбалансів та зовнішніх геополітичних факторів. Це робить її релевантним кейсом для аналізу в межах основних теорій міжнародних відносин, зокрема реалізму, лібералізму та конструктивізму.
Метою даної аналітичної записки є дослідження природи кризи на Кубі через призму теоретичних підходів міжнародних відносин, оцінка ролі ключових міжнародних акторів, а також формування обґрунтованих прогнозів щодо подальшого розвитку ситуації.
1.Теоретико-методологічна основа дослідження
а. Реалізм
Відповідно до реалізму у міжнародних відносинах, міжнародна система є анархічною, а держави виступають головними акторами, які діють раціонально, керуючись власними національними інтересами та прагненням до забезпечення безпеки і впливу. Як зазначає Кеннет Волтц, ключовим фактором міжнародної політики є розподіл сили між державами.
З позиції реалізму сучасна криза на Куба може бути інтерпретована як наслідок тривалого геополітичного протистояння між великими державами, насамперед США та їхніми опонентами.
Політика США щодо Куби, яка включає економічні санкції, торговельні обмеження та фінансову ізоляцію, має на меті:
– обмеження ресурсної бази кубинського режиму;
– зменшення його політичної стійкості;
– стимулювання внутрішніх трансформацій.
Як зазначається у звітах Reuters, санкційна політика США продовжує істотно впливати на економічну ситуацію Куби, зокрема обмежуючи доступ до палива та міжнародних фінансових потоків. У цьому контексті санкції виступають інструментом економічного примусу, характерного для реалізму.
Водночас Куба, діючи відповідно до логіки балансування сил, намагається компенсувати тиск США через розвиток відносин з альтернативними центрами сили, такими як Росія та Китай. Зокрема:
• Росія підтримує Кубу політично та частково економічно;
• Китай виступає важливим торговельним та інвестиційним партнером.
Це відповідає концепції «балансування» (balancing), коли слабша держава шукає підтримки інших акторів для протидії домінуючій силі.
Крім того, з точки зору реалізму, географічне положення Куби має стратегічне значення. Її близькість до США (менше 150 км) історично робить острів важливим елементом безпекової архітектури Західної півкулі. Це підтверджується ще з часів Карибська криза, коли Куба стала епіцентром глобального протистояння між наддержавами.
🔗
https://www.facebook.com/share/p/1DkuatDcyd/
TGC:
https://t.me/actiondiplomacynews
