Хто насправді розхитує човен
У той час, коли українська нація бореться за своє фізичне виживання, коли вирішує не лише власну історичну долю, а й долю цілого континенту, коли в цій боротьбі на олтар перемоги кладе життя тисяч своїх найкращих синів і дочок, найбільша підлість відбувається не на передовій і не на міжнародній арені (до цього ми вже звикли), а в тилу.
Влада, замість того щоб зосередити всі зусилля на максимальному сприянні цій боротьбі, займається мародерством, дерибаном і з’ясуванням стосунків між окремими кланами. Але й цього їм замало. Прикриваючись фразами про «російське ІПСО», «не на часі» та «не розхитуйте човен», вони просувають ідеї та рішення, які не просто відволікають націю від головної мети, а вносять деструкцію, розлад і фактичні диверсії - як у вигляді масової міграції, так і через нав’язування гендерної ідеології.
Кого ми знову бачимо на політичній арені? Повертається стара наволоч, яку, здавалося, змів Майдан: усілякі татарови, тігіпки та інший політичний непотріб, який знову прагне сісти на шию українцям. Судова система, вибудувана ще за Портнова, й далі протягує потрібні їм рішення. Ручні суди відпускають Шуфрича і йому подібних, скасовують рішення щодо афілійованості УПЦ з РПЦ, випускають корупціонерів і легалізують всупереч Конституції «одностатеві шлюби», які суспільству подають як «норму».
Проплачені владою крикуни та «корисні ідіоти» розповідають про розхитування держави під час війни й підрив довіри до влади. Але виникає закономірне питання: а чи не сама влада найбільше сприяє цьому? Досить згадати, як її дії дискредитували, мабуть, єдину інституцію з найвищим рівнем суспільної довіри - ЗСУ. Інциденти з ТЦК, втручання окремих депутатів у військові справи, кадрові призначення за принципом лояльності замість компетентності - усе це системно підриває довіру.
«Власть імущі» розповідають про необхідність завезення дешевої робочої сили з третіх країн на тлі демографічної кризи, але водночас блокують рекрутинг іноземців до ЗСУ. Тобто кошти на завезення іноземних робітників є, а на іноземних військових - немає. У країні демографічна проблема? Добре. Але замість реальної демографічної політики нам пропонують сурогати, які не вирішують стратегічних викликів.
Нам кажуть: «це вимоги ЄС». Але які можуть бути вимоги до України від ЄС, який сьогодні значною мірою існує в безпеці завдяки українському воїну? Це Україна має ставити вимоги: більше зброї, більше фінансування, більше стратегічної відповідальності з боку союзників.
Тому виникає закономірне питання: хто насправді розхитує державу? Влада, яка своїми діями множить недовіру до державних інституцій, чи ті, хто критикує владу й називає речі своїми іменами? Бо в країні, яка воює із зовнішнім окупантом, дедалі більше складається враження про наявність внутрішньої окупації — окупації корупцією, кланами й політичним паразитизмом.
І якщо зараз не поставити можновладців на місце, може статися так, що, перемігши зовнішнього ворога, українці повернуться додому й побачать: плодами їхньої перемоги користуються зовсім інші люди, а сама перемога виявилася знівельованою. Або ще гірше - через дії цих захребетників українці можуть програти війну, втратити державу й майбутнє, тоді як винуватці сидітимуть за кордоном і писатимуть у мемуарах про «недолугих аборигенів», яких уже не буде, але плодами праці яких вони й далі насолоджуватимуться у своїх комфортних екзилях.
Текст: Ігор Іванченко
Ілюстрація: Станіслав Чепурко
