Перебуваю зараз в стані якогось артблоку і водночас творчого голоду
Хочеться вже щось творити, але в той же час перед початком роботи один шум в голові
Вирішила вийти із зони комфорту, попрактикуватися у малюванні і водночас стилізації тварин, чомусь дуже хотілось конкретно дикого зайця взяти за референс
Почала малювати і швидко закинула, думалось, що щось не так і малювати я не вмію
Сказала і показала його сьогодні Юлям, ті змотивували мене продовжити
Дуже багато думалось під час малювання. Конкретно думала про свої страхи у творчості: я стільки років малюю і нічого не досягла, мені соромно казати, що я художниця, мої малюнки не несуть жодного сенсу, інші люди за коротший період часу досягли більших результатів, я погана тим, що не малюю кожного дня, але водночас страшно помилятися і малювати щось неідеальне, боюсь не виправдати чужих очікувань щодо своїх малюнків, я не зможу монетизувати свою творчість, бо в ній немає нічого особливого, бо вона нікому нецікава і так далі
Але попри це якось розуміла, що так чи інакше, але мені подобається малювати, навіть коли страшно, навіть, коли це роблю дуже рідко, мені це подобається. Це те, без чого я і не уявляю своє існування, бо постійно і асоціюю себе з малюванням, навіть, якщо це буде гучно сказано, але я себе сама сприймаю художницею
Тому якось цей малюнок і став моєю терапією, асоціюю себе із цим диким зайцем, що сховався в норі, тікаючи від хижака з гострими іклами, а конкретно моїх страхів. Але так чи інакше він співіснує з ними кожного дня і жага до життя не згасає, як і моє бажання творити
