Католиком в Австрії бути дорого, але не бути — страшно
В Австрії є дивна річ — церковний внесок для католиків. Він регулярно з’являється в поштовій скриньці так само впевнено, як рахунок за комунальні послуги. Формально це не податок, але за відчуттями — ще й який.
Закон про Kirchenbeitrag ухвалили у 1939 році, вже після анексії Австрії Третім рейхом. Але після 1945-го Австрія цей закон не відмінила. Після війни держава просто не захотіла лізти в конфлікт із католицькою церквою, і питання фінансування парафій залишили як є. Схожі, але не ідентичні моделі існують також у Німеччині, Швейцарії, Італії та Іспанії.
Взагалі-то могла бути й біблійна десятина — 10% прибутків, як у середньовіччі. Але в сучасному світі це було б економічним самогубством. Тому обрали 1,1% — не з теології, а з калькулятора. Це компроміс: достатньо, щоб утримувати структуру, і недостатньо, щоб викликати масові бунти. Бог тут ні до чого — чиста арифметика.
Дані про ваше католицьке вірування церква абсолютно офіційно отримує з державних реєстрів. Пам’ятаєте формуляр на прописку? От там один із пунктів якраз про це. Плюс документи про народження, участь у хрещенні чи шлюбі. Аби не помилитися, в анкетах краще вказувати «Konfessionslos» (поза конфесією) або обирати одне з «безкоштовних» вірувань, наприклад православ’я, яке в місцевій класифікації зветься «Orthodox». Обережно: євангелісти також платять.
Доступу до даних податкової про ваші прибутки в церкви немає. Але вона попросить вас заповнити анкету й вказати доходи. Далі використовується власна оціночна модель, де враховуються вік, професія, регіон, попередні платежі тощо. Або ти повідомляєш сам і додаєш документи, або за тебе порахує церковний бухгалтер. У середньому це 300–400 євро на рік, і ці гроші можна списати з податків. Якщо віруючий отримує соціальні виплати — є знижки, а якщо не має доходів, то можна не платити взагалі. Через відсутність реальних даних про доходи церква, за оцінками, може втрачати до 40% потенційних надходжень.
Цей платіж — не податок, але обов’язковий, якщо ти католик. Це не пожертва, а членський обов’язок. І якщо ти не платиш, далі все виглядає не дуже по-християнськи: нагадування, вимога, суд і колектори.
Внески йдуть на фінансування витрат церкви: зарплати духовенства й персоналу, утримання та реставрацію церковних будівель, а також соціальну діяльність (привіт, Caritas). Додаткові гроші надходять із пожертв і комерційної діяльності церков. Держава напряму церкву не фінансує — віряни і самі непогано справляються.
Єдиний спосіб позбутися цього неприємного обов’язку — офіційно вийти з католицької церкви. Для держави це просто адміністративна процедура: прибрали галочку з бази. Для церкви це виглядає як зречення, хоча по суті ним не є — але так страшніше. Релігійний інститут може навіть тиснути й вмовляти цього не робити. А ще це означає втрату доступу до церковного вінчання, хрещення дітей, тиск віруючої родини і навіть складні моменти з похороном. Наважуються не всі — простіше платити самому, а потім платитимуть твої діти, бо ти їх похрестив, а вони — своїх онуків. Частина вірян після розмови зі священником відкликає заяву про вихід.
Але люди все ж таки йдуть — і чим далі, тим більше. Щороку з церкви виходять десятки тисяч. Пікові роки — роки криз: у 2022 році вийшло близько 90 тисяч вірян, у 2023 — 85 тисяч, у 2024 — 71 тисяча. Наразі членами католицької церкви залишаються 4,56 мільйона людей — це психологічна межа близько 50% населення країни. Але не варто думати, що церква втрачає вплив: навіть попри це кількість вірян залишається величезною.
На число активних католиків впливає демографія: віруючі помирають, а ті, хто народжується, часто вже не християни або взагалі невіруючі. Австрійці мігрують. А ще близько мільйона вірян обирає дивитися службу по телевізору чи на гаджетах, а не йти до церкви особисто.
Вірити в Бога, молитися, заходити до церков, відвідувати служби, слухати орган і хор можна безкоштовно. А якщо дуже хочеться — пожертву завжди можна залишити в церкві або онлайн.
