Про мобілізацію, «бусифікацію» і «справедливість»
Щоб мобілізація була ефективною, вона має бути справедливою, а не перетворюватися на бойовики на вулицях, каральну операцію чи війну з власним народом. Нам є з ким воювати.
Тема мобілізації, а скоріше «бусифиікації» в Україні настільки загострилася, що присутня не тільки в соцмережах. Її обговорюють на тимчасовій слідчій комісії у Верховній Раді. А вчора навіть одного нардепа в центрі Дніпра ледь не «бусфікували», за його словами, люди в балаклавах, погрожуючи зброєю. Але балаканиною нічого не вирішиш. Хоча я вважаю, що нардепи – такі ж громадяни як і всі інші, і мають теж підлягати мобілізації.
Мобілізація потрібна, без неї ми не захистимо нашу країну. Але щоб зняти напругу у суспільстві, слід ухвалити просте і головне справедливе рішення – у ТЦК мають працювати ті, кому не можна сказати в обличчя: «А чому ти сам не воюєш?»
Тобто мобілізацією мають займатися чоловіки непризовного віку – або ті, кому немає 25 років, або ті, хто старші за 60. Бажаючих серед людей немобілізаційного віку допомогти країні у важкі часи і працювати в ТЦК я впевнений більш ніж достатньо. А ЗСУ отримають десятки тисяч підготовлених військових, які зараз працюють у ТЦК.
Коли мені кажуть, що в ТЦК працюють поранені бійці, можу відповісти – у мене чимало знайомих військових, які після двох-трьох поранень і лікування поверталися у бойові бригади, а не списувалися в ТЦК.
Захищати свою землю – це обов’язок, а не покарання. Але коли люди бачать, що навчені і підготовлені військові ловлять їх на вулицях як скот і замість себе посилають воювати – це викликає в них спротив. Бо це не справедливо. Тому рішення про реформу ТЦК, про яку сказав, треба ухвалити якомога раніше.
