http://telegraph.controller.bot/files/5785776269/AgACAgIAAxkBAAJQ22nshEQ4v3jGiVNXEyymQtMz_uFPAAJWFWsbGLdgS6OL59Nq5V4sAQADAgADeAADOwQ7:30
Ранок. Біг. Бус. Балаклави. І один хлопець.
Сьогодні зранку бігла на Вишенське озеро.
— тиша, людей немає.
І раптом — ситуація, яка не відпускає досі.
Забігаю у провулок — і в ту ж мить за мною різко заїжджає бус та перекриває дорогу. Розумію ТЦК .
Все відбулося за секунди.
Біля дерева — чоловік.
Один. А навколо нього — багато чоловіків. Не менше десяти.
Фактично загнали в тупик.
Бус перекрив дорогу, навколо — люди в балаклавах. Він був повністю оточений.
Ні вправо, ні вліво — жодного кроку.
Напруга — така, що її можна відчути фізично.
Я не змогла просто пробігти повз.
Ще підходячи, спеціально почала голосно вітатися:
— Доброго ранку.
Щоб чули: є ще хтось.
Зупинилася.
Зайшла прямо в центр цієї ситуації. Бачу на вигляд — хлопець зовсім молодий.
Промайнула думка: мабуть, просто йшов на роботу… можливо, на будівництво.
Питаю :
— У тебе все добре?
Спочатку він навіть не піднімав очі. Руки тремтять.
Бачу що дуже розгублений.
А потім зміг… подивився на мене, зустрілися поглядом — і посміхнувся. По-доброму.
І я у відповідь — я теж посміхнулася очима.
Він каже:
— Так. У мене з документами все ок. Мені немає 25.
Хоча руки продовжують тремтіти.
Починає діставати документи. Закурює сигарету.
Повертаюсь до представників ТЦК.
Заглядаю в бус. Вітаюсь, питаю, як справи.
Відповідають:
— Перевірка документів.
Після цього вони трохи відступили.
Хлопець показав документи. Йому ще немає 25.
Поступово напруга спала.
Я ще трохи постояла.
Дочекалася, поки він піде.
Побажала гарного дня.
А потім побігла далі…
і відчула, як сильно б’ється серце.
Я справді дуже перехвилювалася.
Але знаєте…
я просто не могла не зупинитися.
Бо іноді найважливіше — це не пройти повз.
Ми всі розуміємо: в Україні воєнний стан і мобілізація.
Мобілізація — це вимушений крок для захисту держави. Бо Україна воює, і наші захисники щодня тримають фронт.
Але методи мають значення.
Свого часу держава говорила про розвиток рекрутингових центрів — про можливість для людини свідомо обрати підрозділ, напрям служби, пройти цей шлях із повагою до гідності.
На жаль, сьогодні це фактично зведено нанівець, коли люди бачать не рекрутинг, а інше..
Методи мають бути іншими.
Людяними. Спокійними. З повагою.
Бо, можливо, цей хлопець зробить свій вибір
Але свідомо — через рекрутинговий центр.
Там, де є пояснення, вибір і довіра.
Дякую нашим військовим за захист України.
Завдяки вам ми маємо можливість жити, працювати і просто бігти зранку. 🇺🇦
