24 лютого. Повномасштабне вторгнення.
Російські ракети впали на країну. “Київ за три дні”, Гостомель, Буча, Маріуполь…
Потім були знищені колони окупантів, ганебна втеча “другої армії світу” з-під Києва під ударами наших сил оборони і масовий героїзм українського народу.
Та попри все, яким би болісним і трагічним не став для нас день повномасштабного вторгнення, маємо пам'ятати: війна триває вже 13-й рік.
Пам'ятати не заради чиєїсь забаганки.
А заради висновків. І наших, і світу. Що путінів не зупиняють заяви, брифінги й стурбованості. І після Грузії, Криму, Донбасу, України в цілому тиран піде далі. І щоразу у новій кривавій бійні проллє ріки крові.
24 лютого – день, коли світ прокинувся. А Україна вже воювала вісім років.
Пам'ятати, щоб однаково шанувати наших захисників. І тих, хто затулив собою країну в 2014-му, і тих, хто на своєму героїзмі тримає нашу країну зараз.
Пам'ятати, щоб наші співвітчизники в окупованих Криму, Донецьку і Луганську знали і відчували: ми не забули про них, не відрізали. Нам болить. І ми віримо, що настане час, коли ми будемо разом у вільній незалежній своїй Україні.
Ми повинні говорити, бо інакше брехатиме російська пропаганда: про фейковий референдум у Криму, і що на сході України не було вторгнення. Що лише у 2022-му “началось есвео”.
Їхні пропагандисти волають, що росія не спромоглася підкорити нас за чотири роки. Ні, Україна стоїть більше 12 років проти вашої сили, яка мріяла кинути виклик західному світу, а натомість спалила у війні вже понад мільйон своїх окупантів.
Про дату початку війни пам'ятати варто. А тим часом наближати іншу дату – кінця війни, яка стане поразкою путінського імперського монстра.
Ми стоїмо. 12 років війни, 4 роки повномасштабного вторгнення.
Ми пам'ятаємо, хто почав.
І знаємо, чим це має закінчитися.
Нашою Перемогою.
Слава нашим захисникам! Слава Героям!
