Складно пояснювати конфліктні тейки для аудиторії, яка знаходиться в іншому дискурсі. Потребно давати великий бекграунд, і навіть це не гарантує, що людина здатна буде змінити перспективу (та взагалі захоче цим займатися). Потребно багато ментальних ресурсів, яких мені найчастіше не вистачає. Але в той же час існує відповідальність пояснювати власні тейки...
Коли кажеш "варгейм", більшість людей думають про Ваху. Або Battletech. Або у кращому випадку про hex-and-counter варгейми. Але зводити варгейми до Вахи - це як зводити НРІ до ДнД.
Історію варгеймів можна рахувати від шахів до сучасних політичних симуляцій, якими користуються справжні політичні та дослідницькі інститути. Це досить широкий спектр, який, насправді, виходить за межі назви "військова гра". Якщо спробувати дати мінімальне достатнє визначення варгейму, я б сказав, що це "симуляція конфлікту". В цьому визначенні нам важливі обидва слова: "симуляція" - тобто ми відтворюємо якісь події згідно певних правил, та "конфлікт" - власне, визначає, який саме тип подій ми відтворюємо.
Переважна більшість варгеймів були (і досі залишаються) зосередженими на військових конфліктах. Це взагалі дуже характерно для ігор: значна кількість ігор так чи інакше присвячна формам насильства. "Війна - це ультимативна форма гри", не пам'ятаю вже, чия цитата. Знайомий нам сучасний варгеймінг (коли його, власне, почали називати варгеймінгом, а не шахами, щьогі чи ще якось) походить з прусського https://en.wikipedia.org/wiki/Kriegsspiel. Важливим елементом крігшпіля була присутність umpire, тобто рефері, який виконував насправді дуже унікальну роль. Бачите, в крігшпілі гравці були не обмежені якимось єдиним переліком дій, і мали те, що ми б назвали "відкритий список заявок". Вони могли віддати будь-який наказ, який здавався можливим. Umpire був повинен вирішувати наслідки таких нетипових наказів. Взагалі, гравці не торкалися "механік" гри - вони лише віддавали накази, повністю поринувши у роль генерала, а всі механічні дії виконував umpire і доповідав результати.
Крігшпіль набув певної популярності. Почали з'являтися нові варіації гри. Роль umpire змінювалася та розширялася. В певний момент почали використовуватися гральні кістки для генерації рандомних результатів. Далі крігшпіль поєднався з суміжним хоббі - іграшковими солдатиками. Так з'явився miniature wargaming.
Окремим напрямком розвитку варгеймів були поштові ігри (PbM, Played by Mail). В 1954-му році була створена найвідоміша з цих ігор - Diplomacy. Хоча вона також була зосереджена військових конфліктах, але, як розповість вам будь-який гравець в Дипломатію (в яку, а також її числені варіанти, грають і досі, хоча вже через інтернет) - головним тут було не це, а переговори, союзи та домовленності між гравцями. Тобто, буквально дипломатія.
В звичайному варгеймінгу в певний момент люди дійшли до ідеї грати не окремі битви, а цілі кампанії - серії битв, де умови однієї залежали від результату іншої. Це дало поштовх у досить важливому напрямку, бо з'явилася потреба в уявному світі, де могли б відображатися результати ціх битв - щоб впливати одна на одну. В нас збереглися досить цікаві історичні свідотцтва на цей рахунок.
The two most influential games, both staged on the island of Manhattan, were those of the industrial designer and futurist Norman Bel Geddes and of the science fiction and fantasy author Fletcher Pratt.
The “mythical countries” of the Bel Geddes campaigns were called Yelozand and Redegar, presumably names reflecting the colors of the units deployed by the opposing sides. By 1933, apparently eight campaigns had transpired between those countries. Those units contended on a three-dimensional board—not a sand table, but instead a board molded from layers of cork, which were then covered with colored paper. Rivers, cities, mountains and similar terrain features would be named and labeled, and incredibly, the board featured some nine thousand cities and towns.
As The New Yorker suggested, it was a mass-combat, with fourteen players to a side, though those numbers reflect a hierarchy of generals and subordinate commanders.
