Мене сьогодні сильно вдарило в лірику і я народив оце.
Окрема подяка заслуженому письменнику-автобіографу a.k.a.
https://t.me/tibrichannel
Міський парк. Серед ледве жовтих каштанів розмістився цирк, який вже як місяць крутив рекламу про свій приїзд. Свій останній приїзд на сім днів. На останній день обіцяли виставу, якої весь світ не бачив.
Протягом шести днів глядачі залишалися задоволеними — майданчик, на якому весело гралися діти в очікуванні на чергову виставу, батьки активно спілкуються про побут. Глядачі з попередньої вистави усі як один виходили в захваті. Перед входом розмістився невеличкий ярмарок — солодка вата, червоні поролонові носи, маски різних тваринок, мильні кульки та флуоресцентні палички. І ось він, виновник події — намет в червоно-білу смужку. Люди потихеньку-помаленьку розсідалисяна свої місцях, формуючи кільце, всередині якого — сцена, На ній проводитиметься вистава.
Світло гасне, починає грати епічна музика та наче нізвідки з'являється лев. Грива пишна, неначе найвишуканіша корона, висвітлювала різними кольорами від проєкторів. Не встигають глядачі вгамуватися від неймовірної вроди лева, як світло ліхтарів різко піднімається вгору, фокусуючи увагу на акробатах готових до виконання неймовірних трюків. Своїми піруетами в повітрі градус людей лише зростав з неймовірною швидкістю. Після виступу акробатів з'являється клоун-ведучий, що вітає глядачів веселим, хоч вже і відчутно старим голосом. Грайливим голосом просить людей розслабитись та насолодитись наступні півтори години. Кожні десять хвилин з-під намету було чутно то аплодисменти від захвату, то розливний сміх, що не залишав без уваги простих перехожих.
І так усі шість днів. І ось сьомий – “Фінальний” день. На перший погляд все виглядає так само. Той ж майданчик, на якому граються діти, той ж ярмарок, біля якого крутяться діти, видивляючись, про що саме вони будуть благати у батьків їм придбати. Той ж намет, який, якщо придивитися, не раз вже залатаний
, все так само стояв. Проте, якщо придивитися, щось таки вирізнялося цього дня. Хоча й глядачі так само збиралися навколо намету та заходили по черзі всередину.
Вистава почалася по вже знайомому сценарію: лев, акробати, веселий клоун-ведучий, чий голос, незважаючи на вік, все одно дзвінко та жваво відбивався у серцях глядачів. І ось, через півтори години, світло ліхтарів засвітилося яскравіше, показуючи глядачам, що вистава вже скінчилася. Батьки почали потихеньку збиратися, поки в очах дітей до сих пір відблискував захват від побаченого. І ось, коли люди почали залишати намет, з-за куліс вийшов клоун, та на відміну від попередніх його виходів, по всьому намету провіяло холодом, що вкидав кожного свідка цієї події в дрижаки. Вже не було тієї сяючої посмішки на обличчі та ясного як сонце погляду, що осяювало сцену ще якихось півтори години тому, лише порожнеча, втома та розпач. Провівши поглядом декількох глядачів, відкланявся та повернувся за куліси.
Через декілька хвилин, клоун знову вийшов з-за куліс, проте цього разу тримаючи табуретку за пазухою. Табуретка вже була посічена, ніжки були вже сухі та по волокнинці відшаровувались одна від одної. З ніжки стирчав старий іржавий цвях, який з останніх сил тримав табуретку купи. Вони разом побачили чимало людей, чимало міст, та явно чимало веселих та сумних моментів в житті. Вийшовши на центр сцени, клоун розмістив табурет, викинув з кишень мотузку та мило 72%, сів на табуретку, дістав пачку "камелів", які нагадували самих верблюдів з вистави, та стару німецьку офіцерську бензинову запальничку з вигравіюваним орлом. Дістав з пачки цигарку, "цокнув" запальничкою та зробив першу затяжку. Тяжкий видох, в якому чітко на весь намет було чутно всі барви важкого життя звичайного циркового клоуна. Він глянув угору на кільця, на яких протягом останніх кількох днів активно займалися акробати та почав щось холодно рахувати.
