Нація вимирає: близько 300 тисяч українців помирає щороку, і на одного народженого припадає троє померлих - про це демографи говорять уже давно.
Щоб хоча б вийти в нуль, потрібно в середньому по троє дітей у сім’ї. Але в нинішніх реаліях це майже нереально. Значна частина чоловіків на фронті, захищає країну. Не кожна жінка готова наважитись на вагітність, коли батько дитини щодня ризикує життям. І це навіть не про трьох дітей - інколи складно зважитись і на одну.
Після пологів жінці потрібен час на відновлення - фізичне і психологічне. Це роки, а не місяці. Додайте сюди фінансову сторону: сьогодні багато сімей ледве тягнуть одну дитину, намагаючись дати їй максимум можливостей і нормальне майбутнє.
Часто можна почути прості рецепти: «потрібно піднімати народжуваність», «народжуйте більше». Але такі заклики не працюють у відриві від реальності. Народжують там, де є відчуття стабільності.
Ми говоримо про європейський курс, але різниця очевидна: у багатьох країнах ЄС середні доходи дозволяють не тільки покривати базові потреби - їжу, житло, комунальні - а й планувати майбутнє, подорожувати, відкладати гроші та впевнено ростити дітей. В Україні ж ціни давно наблизились до європейських, а доходи для більшості залишились на рівні кількарічної давнини.
Підвищення рівня життя - це не абстракція, а базова умова для демографії. Люди починають народжувати тоді, коли з’являється впевненість хоча б у завтрашньому дні, не кажучи вже про роки вперед.
І другий ключовий фактор - війна. Поки тривають інтенсивні бойові дії й лінія фронту залишається нестабільною, природно, що багато хто відкладає рішення про дітей. Це питання не тільки безпеки, а й відповідальності.
Особисто я не хотів би залишити дружину одну з дитиною. Не хотів би перекладати на неї весь цей тягар - моральний, фізичний, фінансовий. І думаю, що таких чоловіків зараз тисячі.
Тому розмови про демографію мають починатися не з гасел, а з реальних умов: безпеки, економіки і впевненості в майбутньому. Без цього жодні заклики не спрацюють.
