«Зазирни у мої сни», Макс Кідрук
⭐️ 3.75 / 5
Здається, на ґудрідз не було такої кількості розчарованих ду-нот-фініш відгуків на книжки Кідрука, як на цю. Через це було трохи страшно. Винуватили люди 🥁... надмірну деталізацію! Але ж у цьому буквально весь Кідрук. Тому стало спокійніше.
Загалом, у «Зазирни у мої сни» події розвиваються навколо сім'ї з Рівного. У сина за вухом з'являється загадкова гулька. Всі казали ай та норм, само пройде, ну а воно не пройшло. Синові робили операцію, той на 30 секунд пережив клінічну смерть, але в його свідомість пробралася загадкова істота. Про останню ніхто не здогадувався, допоки з сином не стали відбуватися дивні й дуже моторошно-тривожні речі. На фоні цього кризу переживає сама сім'я, і проблеми з сином їх ніяк не об'єднують, радше навпаки. І якби чоловік із дружиною поговорили, книжка, за класикою, ну вдвічі, напевно, була би коротша.
Мені направду було цікаво читати до 75–80%. Порівняно із НОІМ, набагааато легше відірватись і піти щось робити, але однаково цікаво. Кідрук робив періодичні вкиди гачків, вводив нових персонажів, на яких падали підозри, ну а в мене назрівали різні здогадки. Моменти, де щось витворяє син були мені прямо моторошні (ну але всі ми знаєм, що я ще та ссикуха). Згадувала сестру, яка боялась зі мною спати в кімнаті сама, коли я розмовляла вночі 😂
І загалом ось ця історія про бездіяльність, бо якось воно вирішиться, і про невміння комунікувати, і якийсь максималізм у діях героїв — прямо змушує замислитись і, можливо, лякає більше за загадкову істоту.
Та зрештою для книги чогось не вистачило. Очікувала більше, чи шо... Бо нас ніби вхопили, затисли, вели-вели-вели, і такі всьо пака 😩
І якщо говорити про недоліки, то:
— я не зрозуміла, чи персонажка дружини дуже однобока через те, що тут у нас точка зору чоловіка (написаного Кідруком, який, на додачу, у ранніх творах грішив мізогінією й об'єктивацією), і це логічно, що ображена людина так говоритиме, чи тут не допрацювали;
— оповідь виглядає непослідовною тим, що деталізуються місця і час, до назв, до хвилиночки, але водночас, перебіг подій досить швидкий; і при тому, що оповідь ведеться від першої особи, лікарські лекції переказані дослівно, та в той же час герой говорить щось типу «не розказуйте мені так багато про технології, я філолог»; і воно якось не клеїлося мені ще до цієї репліки наприкінці;
— там був такииий шок-момент на самому початку, а я так і не побачила відповіді на нього, і через це бішуся.
Але це не сильно гірша книга за інші в Кідрука. Просто якось хотілося більшого 😔 Я навіть не так довго потупилася в стінку, і спокійно пішла спати (хоча дещо з книжки у сон пролізло).
Так що сиджу собі просто в очікуванні третьої книжки Нових Темних Віків, і не знаю, чи ще щось читатиму 🙂 Тревелоги дочитуватиму, думаю.
