Мрія
Юна, свіжа, світла Мрія прийшла до людини і попросила:
— Втіли мене в життя!
— Ще не час, — відповів чоловік, — я надто молодий для такої Мрії.
Через якийсь час Мрія знову звернулася до нього:
— Тепер ти дорослий, втіли мене, будь ласка!
— Ще не час, — похитав головою чоловік, — треба спочатку міцно стати на ноги.
— Ну, що, настав час? — підганяла його Мрія, коли він уже міцно стояв на ногах.
— Ще не час, — сказала людина, — треба дітлахів підняти, а вже потім.
— Може зараз? — спитала його Мрія на весіллі його молодшої дочки.
— Ні, ні, ні... ще не час, — похитав головою чоловік. — Стільки клопоту, діти, онуки… давай потім.
— Добре, потім, — зітхнула Мрія.
І ось людина вийшла на пенсію і через якийсь час згадала про Мрію.
— Гей, Мріє, ти де? По-моєму, настав час!
— Вже не час, — зітхнула стара, зблікла, стара й майже згасла Мрія. — Вже не час.
