https://vivat.com.ua/product/bohy-moho-kraiu-duzhe-liubliat-krov/
Євгенія Кужавська
Роман створено в естетиці дарк-академії, тут є вбивства, інтриги, таємниці, розслідування. Атмосфера напружена, проте обнадійлива – як це часто буває, коли в центрі оповіді юні люди, у яких попереду все життя.
Головна героїня – майбутня письменниця епохи Розстріляного Відродження, Вероніка Черняхівська, проте тут за сюжетом Роні – сімнадцять, вона випещена юна панночка, гімназистка престижного навчального закладу. Найжорстокіші життєві випробування десь там, в (не)далекому майбутньому, а поки – мрії, плани, пошук себе, добірне товариство однолітків і юнацька закоханість. Реальні та вигадані герої взаємодіють тут природно, мені сподобалось, як авторка розкриває характери персонажів. Один із найпомітніших (я б сказала, наскрізний) – вчитель живопису, який зʼявляється ще з перших сторінок. Як на мене, дуже симпатичний, сильний і несподіваний. Його було багато, але мені хотілося ще більше (люблю типаж лордів Генрі Воттонів😁). Ще від початку очікувала від нього якоїсь підстави, але функція цього героя виявилась дещо іншою: провокувати, підштовхувати до роздумів, спрямовувати.
Найближче оточення Рони заслуговує окремої уваги, проте цих юних розумак найцікавіше пізнавати саме в динаміці тексту, а не зі стислого опису, тому не заглиблюватимусь.
Важливу роль тут відіграють переклади гімназистів, інтелектуальні розмови, читання маловідомого нині, проте популярного у першій чверті ХХ ст. твору О. Вайлда (так-так, «Боги мого краю дуже люблять кров»). Євгенія грається з інтертекстуальністю, випробовує межі між реальним та вигаданим, конструює власну версію реальності – і досягає високого рівня правдоподібності в тексті. Художній часопростір достатньо переконливий; я отримала задоволення від авторського стилю, описів Києва, кореляції динамічного/описового і тд.
Книжка насправді не про те, про що здається на початку. Закрите коло молодої української інтелігенції, розслідування вбивств, читання Вайлда і тд – усе це відбувається під нечутний зворотний відлік, що наближує нас до справжньої трагедії, яка вже нависає над Києвом. В кінці було боляче та знайомо. До такого я не була готова, але оцінила прийом і подумки погоджуюсь, що інакше й не вийшло б.
В будь-якому разі, ставлю 5/5.
