Інтелектуально. Вишукано. Естетично 🌷
в усіх сенсах
— Усе життя — поезія
«Боги мого краю дуже люблять кров» Євгенії Кужавської причарувала мене. Це справжня українська дарк академія, яка впізнається з перших сторінок. Атмосфера, красиві описи, осінь, навчальний заклад, якась трагічна похмурість, містичні настрої, мистецтво, літературні дискусії, і, звісно, вбивство. Ти читаєш і здається, що на очі впала вуаль, а кольори навколо приглушили. А як вишукано це написано! Пів книги можна заліпити стікерами ✍
Мені здається, з «Богами» я дуже можу полюбити осінь:
Вересень теплий і жовтий, як круглобока диня. Пахне мигдалем і травами, грає музикою з естради Шато-де-Фльор
Жовтень фарбує пащі левів біля Царського палацу. Жовтень іде, не прощаючись.
Листопадова палітра кольорів тяжіє до чорного, зрідка позначає гілки дерев темно-сірим або вириває із загального пейзажу останні жовто-багряні плями.
Ви ж знаєте, що я читаю книжки дуже швидко. Для мене нормально прочитати роман на 300 сторінок за день — максимум за два. Але з «Богами мого краю» так не сталося. Вони не читаються поспіхом. І це не тому, що складно, а тому, що текст сам задає інший темп. Я думаю, що якщо поспішати — втратиш і насолоду від читання, і ту тонку атмосферу, яка тримає роман на рівні не лише сюжету, а й естетичної насолоди.
Пастель лишається на кінчиках пальців, ніби пилок із крил метеликів. Рона малює обережно, надто старанно, виважено, не в змозі сьогодні писати розслаблено й легко — так, як радить художниця.
Детективна лінія, стиль оповіді, персонажі, які насправді були реальними людьми… прекрасно все!
Додавайте в осінні плани!
Читатиметься ще атмосферніше 📖
