Вагітність у Франції у 38: діабет, стрес та купа акушерок
Начну свою розповідь, як заведено поганими авторами, здалеку. Дітей мені хотілось завжди, але так щоб без жертвоприношень, у класних відносинах, бажано, у заміжжі. Але після зустрічі з Лоло для мене діти набули іншого сенсу. Нам настільки було гарно разом, що я розуміла що вже щаслива й без дітей. Тепер мені захотілося створити продовження нашого кохання. Тільки не одразу. Спочатку прожити якийсь період тільки разом, вдвох. Я б чекала й далі, якби не вік.
Тому ми намагалися, але не так щоб були на цьому зациклені. Потім лікар запропонував нам пройти процедуру штучної інсемінації. Це щось типу ЕКО, але навантаження в сотні разів менше. Тоді помер мій батько та я була не готова до цього. Лоло просто чекав. Та навесні я сказала що готова. Я чітко зрозуміла, що хочу дитину. Але ЕКО робити не буду. Взагалі я підтримую усі абсолютно медицинські втручання: від щеплень для малюків до оземпіку, але особисто для мене ЕКО виглядало занадто складним для мого складного життя.
Ми поїхали у клініку в Екс-Ан-Прованс, здали аналізи, поговорили з біологом. Бачили покриту жінку яка плакала при описі процедури. Через декілька днів я дізналась що завагітніла, ще не розпочав процес.
У цей репрудиктивний центр ми так й не повернулися.
Перший триместр був по класиці: трошки нудило, я була дуже стомлена. У цей час у нас гостював племінник Лоло. Він зранку до ночі грав у Playstation у вітальні, а я просто лежала у спальні та дивилась YouTube. Ввечорі приходив Лоло, готував щось, я трошки їла та знову лягала. Сил вистачало тільки щоб зранку розкласти посудомійну машину. Так ми і жили.
Мені було дуже важко прийняти цю втому. Наче моє тіло вже мені не належило. Я також зрозуміла наскільки стала тривожна. Я не вірила що вагітна. Мені здавалося що це якась пухлина чи ще щось. Але гінеколог підтвердив вагітність. Виписав вітаміни та відправив чекати 12 тижнів. Вітаміни, до речі, допомогли. Нудота та втома майже зникли з першого дня. Потім нам прийшлося їхати з Лоло в Україну рятувати мою маму. Про себе я думати забувала.
Коли ми повернулись вже треба було йти на скрінінг 12 тижнів. Все було добре. Після цього терміну у Франції декларують вагітність, ти знаходиш акушерку та потім вагітність веде вона, а гінеколог тільки робить планові УЗД. Також на цьому терміні ти здаєш кров на генетичні відхілення, потім система рахує ризик народження дитини з зайвою хромосомою та якщо він перевішує якийсь відсоток то можна здавати НІПТ, який на 99% показує є вона чи ні. Після 35ти його здають усі, тому що вік автоматично підвищує ризик, навіть якщо УЗД та аналіз крові ідеальні, як були у мене. НІПТ показав гарний результат. Я насолоджувалася другим триместром. У мене, як завжди, було багато справ, але тепер також було багато сил.
Напочатку 20го тижня мені запропонували тест на чутливість до глюкози, іншими словами — гестаціонний діабет, який супроводжує іноді вагітніть. Я погодилась. Тест дався мені непросто, але нікому не довелося мене рятувати. Мені просто стало дурно наприкінці. Після цього тесту я зрозуміла як працює медицина у Франції. Протоколи, протоколи, протоколи. Тест показав дуже мінімальне привіщення рівню цукру у крові, на декілька міліграмів. Мені вручили діагноз, глюкометр та змусили вимірювати цукор 6 разів на день. Я фіксувала результати у додатку, який був зареєстрований у системі пологового. Тому вони могли віддаленно спостерігати мої результати. Я також розмовляла з дієтологом, яка сказала мені що я вже дуже добре їм. Порад в неї немає. Але вона не знайшла зайвим налякати мене преекламсієй, дуже серйозним ускладненням, тому що у мене вік, вага та ще зараз діабет. Згідно французьким протоколам я виглядала приреченою. Але особисто я так не вважала.
Я все заміряла, але власно, ніякої дієти я не дотримувалася. Цей діабет нагадав мені хворобу батька та дуже тригерив, але я бачила що в мене немає ніяких проблем. Всі заміри були прекрасні окрім дуже рідких та дуже маленьких превищень. Продовження ⬇️
