Чому?
Серед людей прийнято задаватись питанням: “Чому все коється саме так, як воно коється?”
Навколо нас суцільний піздець, це факт. Те, що світ вже ступив у епоху Третьої Світової, незрозуміло лише найвідбитішим з нас. Тим, хто утонув у ванні липкого, смердючого комфорту, гниючі безпомічною калюжею плоті посеред пустелі бездушного масового споживацтва.
Коли звучить це питання, люди зазвичай відповідають:
“Все херово тому, що президент не порішав всі питання так, як повинен був. Тому, що соціум несправедливо побудований. Тому, що десь там, хтось у високих кабінетах прийняв низку катастрофічно херових рішень. Тому, що олігархи, масони, анунакі, ілюмінати, еврейське лоббі, англосакси, коварні іншопланетяне, та інші впливові кола, створили умови, за яких світ людей виглядає так жахливо. Тому, що десь там, далеко, чисельні комітети, наглядові ради, клерки, та їх посібники, понавигадували правил та законів, що не дають “простому Миколкові” нормально жити."
Простий трудяга ахєрєнно страждає, бо йому не дали, не піднесли, не пояснили. І, що найголовніше, у нього все вкрали.
Так міркує більшість. Вона впевнена, що хтось там повинен підняти економіку, реформувати освіту, виграти війну.
А знаєте, чому все так херово, по факту? Я вам скажу.
Тому що хтось, хто повинен був по наближенні піздеця схопитись за розум, не зробив цього. Коли треба було встати та діяти, хтось лежав. Коли треба було біжати вперед, хтось давав задню. Коли треба було прийняти рішення, хтось відкладав. Коли треба було жбурнути самого себе у вирій небезпек, що прагнуть відхопити шмат, хтось вивозив тушку у яскраве королівство. Коли треба було доєбатись та спитати, хтось змовчав та погодився. А відчуваючі несправедливість чи приниження, хтось міркував, що помста прийде у майбутньому.
Звідкісь там, вона прийде, хтось там принесе її та обрушить на голову кривдника.
Піздець розростався, множився, пожираючі світло, але комусь срочно треба було шопитись на Аліекспрессі, купувати нову Мазду, або їхати у Єгипет.
Хтось не хотів ставати на шлях небезпечної трансформації власного життя, щоб оновитись до версії себе, яка відповідає викликам часу. Не хотів здійснити стрибок у Безодню, не маючі крил, та вийти на бій з внутрішнім демоном, бажаючим розірвати тільце носія на криваве шмаття своїми кігтьми та рогами.
І тепер, хтось сидить вдома перед телефоном чи комп’ютером, та висирає гори кала в Інтернет.
Хтось ниє та жаліється, пускає соплі та скиглячки, не хоче мінятись, та задає собі та іншим два питання.
Перше. Чому?
Друге. Коли там вже зміниться світ?
Він ніколи не зміниться.
