🕯 Провели Вечір пам’яті. Про наших загиблих Героїв. Про людей, чиї життя обірвала російсько-українська війна.
У День матері цей захід сприймається та відгукується особливо гостро. Бо за кожною історією загиблого воїна завжди є мама. Є жінка, яка виростила, любила, чекала, вірила, молилася. І в цій війні жінки теж платять страшну ціну. Вони втрачають синів, чоловіків, братів. Вчаться жити далі після дзвінка, який ділить життя на “до” і “після”.
Звучали дуже різні історії. Денис Васеленко — чоловік, батько, людина, яка працювала у сфері ремонту та будівництва, мріяла створювати красиві простори, а у 2022 році добровільно стала на захист України.
Віктор Гришков — батько двох маленьких доньок, кухар за фахом, військовий за свідомим вибором, який загинув у березні 2022 року.
Кирило Панченко — зовсім молодий хлопець, якому був лише 21 рік, який любив музику, спорт, мав багато планів на життя, але в перший день повномасштабної війни сам пішов до військкомату.
Павло Шеларь — тато маленької донечки, людина спорту і руху, який без вагань став на захист країни.
І таких історій сьогодні було багато. Різних. Дуже живих і дуже болючих.
У кожній із них є щось спільне: ці люди не були абстрактними «іменами з меморіалу». Вони жили тут, у Запоріжжі. Вчилися, працювали, кохали, виховували дітей, будували плани.
Для мене цей вечір був ще й про родини. Про матерів, дружин, дітей, сестер, які сьогодні тримають у собі цю пам’ять. Про людей, яким доводиться бути сильними не тому, що вони цього хотіли, а тому, що війна не залишила їм іншого вибору.
Ми не маємо права звикнути до втрат. Не маємо права дозволити, щоб за роками війни притупилося відчуття ціни, яку платить Україна. Пам’ятаємо кожного нашого Героя. І схиляємо голови перед родинами, які живуть із цією втратою щодня.
