«Кінчай, батьку, торгувати, бо нема чим здачу давати».
Приблизно цим українським прислів’ям можна описати результати шестимісячного експерименту уряду Юлії Свириденко із впровадження 10% експортного мита на сою.
Американська торговельна палата України провела сьогодні прес-сніданок із журналістами, на якому обговорювалися підсумки урядової ініціативи.
І підсумки невтішні. За оцінками експертів ACC, від мита на експорт сої та ріпаку економічні збитки фермерів склали близько 130 мільйонів $. А обсяг валютних надходжень впав на 640 мільйонів $.
Також не виправдалися сподівання уряду на відкриття додаткових підприємств із переробки олійних. Їх відкрилося «0».
Чому? А зараз спробую коротко пояснити.
За наявних потужностей переробки олійних у 23 мільйони тонн, вирощування цих культур в Україні становить 20 мільйонів тонн. Тобто в нас немає стільки сировини, щоб її переробляти. І її після ініціативи уряду стає ще менше.
Ідея Свириденко була простою: «а ми зараз обкладемо все митом - і в нас розквітне внутрішній бізнес, який вийде на зовнішні ринки».
Але не все так просто.
Специфіка сої та ріпаку в тому, що, на відміну від соняшника, їх переробляють там, де споживають олію і шрот. Найбільші світові виробники - Бразилія та США - не переробляють їх, а експортують сировиною в країни споживання.
Уряд взяв за модель соняшник, але він об’ємний та легкий, тому його вигідно переробляти в олію там, де виростили. Соя - навпаки: невигідно.
Головний ринок збуту сої та ріпаку для України - ЄС.
І наша перевага перед усім світом - це відсутність ГМО-сортів та коротке логістичне плече в Європу. Їм дуже вигідно купувати сировину в нас, попри високу світову конкуренцію.
Ми ледь не монопольно завантажили їхні виробництва, і взагалі саме на цьому попиті в Україні почали культивуватися ці культури.
Але уряд вирішив: «давайте постачати туди готову продукцію».
Але проблема в тому, що наша готова продукція там нафіг не потрібна. Своїми маленькими партіями ми намагаємося конкурувати на ринках, де працюють великі місцеві виробники. І це ті самі виробники, які купували в нас сировину, на якій ми заробляли, а тепер ми стали їхніми конкурентами, і вони переорієнтовуються на інших постачальників.
Звідси і виникає парадокс.
Намагаючись простимулювати вирощування сої та ріпаку через їх переробку, уряд Свириденко штовхнув фермерів до скорочення посівів цих культур.
У «клуб експортерів без мита у 10%» потрапити майже неможливо, внутрішня переробка демпінгує, оскільки є надлишок сировини всередині країни, а експорт із митом у 10% економічно невигідний.
У результаті монстри-переробники отримують невелике зростання доходів, яке намагаються «продати» уряду як перемогу та успіх проєкту, при цьому ми втрачаємо величезний ринок збуту ЄС і втрачаємо внутрішнє вирощування олійних.
А тепер усе те саме, але цифрами дослідження Київської школи економіки, яке вони робили для ACC:
«…мито на ріпак забезпечить бюджету 6,2 млрд грн, але призведе до чистих втрат економіки на 80–170 млн грн через зниження доходів аграріїв на 7,6–7,7 млрд грн, тоді як переробники отримають вигоду в 1,3 млрд грн».
«Для сої ситуація ще гірша: бюджет отримає 4,1–4,7 млрд грн, переробники - 4,3–4,4 млрд грн, але фермери втратять 9,1–9,3 млрд грн, що спричинить чисті збитки для країни в 200–500 млн грн».
«…сумарні економічні втрати від мит на обидві культури можуть сягнути 670 млн грн».
Очевидно, що економічні та ринкові реалії говорять про необхідність скасування цих мит.
Ринок має сам себе відрегулювати без ручних урядових інструментів.
Але ж ми розуміємо, що ця ініціатива з’явилася виключно в результаті лобізму певних аграрних груп. Юліє Анатоліївно - це брудна для вас історія. Виходьте з цих домовленостей.
