Дмитру Тодорову було 22, коли він прийняв свій перший взвод. Найстаршому підлеглому — 55.
Але на війні швидко перестаєш думати про різницю у віці. Починаєш думати про людей, яких маєш вивести живими.
«Моє завдання було не командувати воїнами, а вести за собою», — каже він.
Сьогодні капітан Дмитро Тодоров — командир роти вогневої підтримки 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, Герой України та представник нового покоління бойових офіцерів Десантно-штурмових військ. Тих, хто виріс вже під час війни. Хто пройшов шлях від молодих командирів взводів до офіцерів, які тримають найважчі ділянки фронту.
Він народився на Вінниччині, у селі Суворівське. З дитинства хотів саме в ДШВ. Каже, багато в чому на нього вплинув дідусь — характером, ставленням до слова і чоловічої відповідальності.
Втім, шлях до десанту не був прямим. Після першої невдалої спроби вступу до Військової академії в Одесі пішов навчатися в лісотехнічне училище. Паралельно займався бойовими мистецтвами, виступав на змаганнях, ставав призером області.
А потім спробував ще раз.
І вдалося!
У 2019 році молодий лейтенант поїхав на схід. Станиця Луганська, Щастя, Авдіївка — ще до повномасштабної війни він вже встиг побачити, як виглядає справжній фронт.
Повномасштабне вторгнення зустрів на Донеччині, поблизу шахти «Бутівка». Тоді Дмитро вже був старшим лейтенантом і командиром роти.
Березень і квітень 2022-го — одні з найважчих місяців. Постійні штурми, артилерія, спроби прориву. Його підрозділ працював на найскладніших ділянках.
«Ішов попереду — вів людей», — говорить про це спокійно, без зайвих слів.
У ті дні доводилося не тільки керувати боєм, а й самому працювати зі зброєю. Під час одного з боїв Дмитро особисто з РПГ-7 підбив російський Т-72.
А потім був артилерійський удар.
21 квітня 2022 року Дмитро отримав важке уламкове поранення. Евакуація, лікування, реабілітація. Каже, найважче — це не власне поранення, а втрати побратимів.
Втім, після відновлення він повернувся у стрій.
«Цивільне життя не для мене».
2 травня 2022 року Указом Президента України Дмитру Тодорову було присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Також він нагороджений відзнакою «За Штурм», яку йому вручив командувач Десантно-штурмових військ ЗСУ Олег Апостол.
Та коли він говорить про війну, то майже не згадує нагороди. Більше — про людей поруч. Про відповідальність командира. Про те, що офіцер не може ховатися за спинами своїх бійців.
Спокійний. Іронічний. Без пафосу.
«Плитоноску з себе не скидав, щоб за вітром не здуло», — жартує про поранення.
А потім вже серйозно додає:
«Я ще вип’ю в центрі звільненого Донецька».
І чомусь після цих слів у це віриш абсолютно.
#25опдбр #дшв #техно_десант
