Лінтяй. Блогер. Монах. Бармен. Хортиця. Святоша. Батя. Шустрий. Далі…
Кожен із нас має власний список імен. Їх рідко озвучують вголос. Але навіть пошепки вони звучать голосніше за найгучніші гасла.
За кожним — маленька історія довжиною в ціле життя. За кожним — не лише сльози і молитви, а й десятки теплих, подекуди неочевидних, але таких важливих історій.
Не раз чув, як ті, хто тільки шукає себе у вірі, ставили запитання: чому Ісус пішов на таку жертву? Чому Господь не врятував Свого Сина і дозволив закатувати Його?
Чи були сумніви у самого Христа, поки Він ішов на Голгофу? Чи не мав Він бажання кинути Свого хреста, відступити убік, лишити Свою варту і дозволити людству самому відповідати за свої вчинки й рішення?
На тринадцятому році війни, думаю, кожен не один десяток разів зважував глибину власної жертви і власної втоми. Кожен замислювався: а чи варті його особисті вчинки такої ціни? Коли світ з’їхав з глузду, а ті, хто мали би бути лідерами, торгують цінностями і життями.
І здається, що в абсолютній темряві час завмирає, вимагаючи відповідей. А тоді — у раптовій тиші після важкого бою — раптом чується спів птахів. Або, наче глюк у системі, посеред тіні посадки раптом розцвітає весняна квітка. Над руїною піднімається сонце і оспівує перемогу життя.
Тоді посеред сліз оживає любов. Серед слабкості проростають опори. А суворі воїни на мить перетворюються на хлопчаків із веселими очима і азартом у голосі. Це і означає, що Бог говорить до тебе Своєю мовою.
Шлях, яким ми йдемо, неймовірно важкий. Для когось, на жаль, він закінчився назавжди, а хтось щойно розпочав свою подорож. Але всі ці дороги сходяться тут — і не просто в молитві та вірі, а в нашій спільній боротьбі за перемогу життя над смертю.
Бо життя — сильніше. Бо любов — ніколи не минає. Лего та Іра, Маестро, Кондор, Лєший, Капрал, Боїм, дякую Вам за те, що поділилися своїми історіями.
Україна вистоїть. І ми разом із нею.
Христос Воскрес!
📩 Telegram 😎
https://www.facebook.com/petroporoshenko 🕊
https://twitter.com/poroshenko
