Махновці — козаки.
Нестор Махно народився у 1888 році в селі Гуляйполе. Ще у юнацтві Махно вступив до анархічної селянської організації, яка виступала проти царя. За це його посадили у в’язницю, де він провів 10 років. У в’язниці він спілкувався з ідейними анархістами, а у 1917 році вийшов на волю. Після падіння царської влади першим ділом він створив Гуляйпільську раду селянських і робітничих депутатів. Махно мав авторитет через те, що його було ув’язнено за свої ідеї. Рада займалась організаційними питаннями безпеки та землі.
Потім Махно сприяв створенню інших рад в області. За принципом Махна голова ради обирався виключно народом, а також міг бути відкликаний, якщо він не подобався населенню.
У 1919 році відбувся з’їзд рад, на якому обговорювалися головні питання щодо земель, підконтрольних радам. Це був своєрідний парламент, у якому рішення ухвалювались виключно через голосування. Цю територію, на якій встановлювався власний контроль, почали називати «Вільною землею». Сам Махно не мав чіткої посади, він більше виступав як представник руху.
Політика Махновщини
Махновські органи влади називалися вільними радами і діяли на принципах прямої демократії. Вони контролювали землю, хлібозаготівлі, школи, господарські комітети та місцеву міліцію. Головні принципи політики руху були такі:
Самоврядування селян і робітників — рішення ухвалювали громади, командири обиралися і могли бути відкликані.
Проти централізованої влади — Махно не визнавав ні більшовиків, ні Денікіна, ні гетьманську владу; влада визначалася місцевими радами.
Земля селянам — землю конфісковували у поміщиків і розподіляли без компенсації.
Вільна економіка та кооперативи — заохочувалися взаємодопомога, місцеві ринки, ремесла; примусових реквізицій майже не було.
Демократичні збройні загони — армія підпорядковувалася радам, а не одній особі; накази виконувалися добровільно.
Тобто на території «Вільної землі» не було одного головного президента чи гетьмана. У цьому й полягає анархічний рух — місцеві ради самі керували школами, заводами та армією.
На початку 1920 року Антанта перекинула до Таврії (Криму) залишки білогвардійців. Скориставшись війною з Польщею, Врангель, головнокомандувач білогвардійської армії, розпочав наступ на північ. УСРР звернулася до Махна з проханням про допомогу. Нестор поставив вимоги: за допомогу Гуляйполю мали надати автономію, а також дозволити пропаганду анархізму.
7 серпня 1920 року Червона армія перейшла Дніпро в районі Каховки та закріпилася там. Білогвардійці намагалися вибити її, але були змушені розтягнути війська по всій лінії фронту та відмовитися від наступу на Донбас. Червона армія відкинула війська Врангеля до Таврії. Незважаючи на те, що армія Врангеля налічувала 30 тисяч осіб, а радянська — 100 тисяч, перевага білогвардійців була у добре укріплених позиціях. Радянські війська вирушили в обхід укріплень, але частина сил продовжувала наступ.
8–11 листопада 1920 року укріплена лінія фронту була прорвана, 13 листопада було захоплено Сімферополь, а 17 листопада весь Крим опинився під контролем радянської армії. Частина армії Врангеля загинула, багато було евакуйовано морем.
Після перемоги над білогвардійцями радянська влада вирішила ліквідувати махновський рух. 25 листопада розпочалася війна між махновцями та Червоною армією. Після запеклих боїв частина махновських сил вийшла з Криму. Але біля Тимошівки вони потрапили в засідку радянських військ, що призвело до поразки.
До березня 1921 року під командуванням Махна залишалося близько 15 тисяч бійців, а загальна кількість повстанців у 1921 році сягала близько 40 тисяч осіб.На літо 1921 було зосереджено 1 мільйон радянських осіб задля боротьби проти Махновщини. Після боротьби Махно зрозумів, що йому не перемогти червону армію, та сам він втік до Франції через румунський кордон.
https://telegra.ph/Tozhe-samoe-no-na-russkom-04-09
