МІЖ ПРОВИНОЮ І МОТИВАЦІЄЮ
У дитинстві я мріяла бути дизайнеркою, згодом — архітекторкою. Але пішла навчатися на соціального працівника (щоправда, лише на рік) — це, мабуть, найкращий приклад мого планування. Або його відсутності.
У мені було стільки енергії, що її можна було порівняти з вулканом, якому постійно потрібний вихід. Але якби тоді хтось сказав, що цим виходом стане армія, я б лише розсміялася.
У 17 років я вперше подумала, що хочу стати на військовий облік. До речі, це було за кілька днів до повномасштабного вторгнення. Тоді я навчалася в Українській академії лідерства, і це було на одній з чергових рефлексій. Остаточним рішення стало, після загибелі Дмитра.
Мій шлях розпочався з 1 ОШБ, місця де Дмитро творив свою історію боротьби. Згодом я вступила до військового інституту, де навчаюся і несу службу. Да Вінчі постійно наголошував на важливості освіти, тому це з непростих рішень, але точно важливих. Найважче в цьому виборі— боротися з думками, що робиш недостатньо, і щоразу нагадувати собі: ти вже робиш те, на що наважуються не всі.
Будучи у війську, окрім власних вимог до себе, доводиться стикатися і з чужими спробами нав’язати провину — часто нічим не підкріплену, щось на кшталт: «Ти недостатньо військова», «Живеш за багато цивільним життям».
Воно звісно неприємно, але змушує шукати відповіді: люди часто говорять необдумано, далеко не думаючи про наслідки сказаного, бо кожне слово може нести дію. Та все ж нашою частиною стане з казаного лише те, для чого ми підготували в собі місце.
Вимогливість до себе — це шлях росту. Але часто ті, хто боїться змін і живе «днем сурка», намагаються нав’язати нам відчуття меншовартості. У такі моменти важливо не дозволяти їм визначати нашу цінність.
Моя мотивація у кожному, хто обрав боротьбу ще у 2014-2021 році, не керуючись що їм дала країна, а тим що вони можуть зробити для неї. Доброволець для мене – це про абсолютну відповідальність за свою країну і найвищу форму любові до неї.
ДЯКУЮ ЗА УКРАЇНУ, КРАЩІ З НАС!
Позивний Коцюбайло
https://t.me/donat_Dumky_Frontovika