Що нам заважає закінчити війну?..
Насправді не тільки путін, російська федерація, неприйнятні умови віддати наші землі без бою, роззброїтися, не вступати в НАТО, і так далі...
За чотири роки війни у нас в країні і серед наших громадян за кордоном утворився великий прошарок, соціальна група, клуб за інтересами або навіть цілий клас людей, яким невигідно завершення війни на будь-яких умовах. Навіть якщо це буде повна перемога і капітуляція росії.
По-перше, частина українських біженців після закінчення війни буде змушена повернутися на батьківщину, а вони не хочуть. Вони чудово влаштувалися на Заході, користуються соціальною підтримкою наших партнерів, їхні діти вже давно ходять до німецьких, польських, британських шкіл, і вони почали забувати рідну українську мову. Навіщо їм повертатися?..
По-друге, частина українських чиновників і політиків теж не зацікавлені в завершенні війни, тому що для них це означатиме втрату влади, впливу і грошей. Тому що після війни обов'язково пройдуть вибори, на яких вони ризикують втратити все. Візьмемо наших депутатів парламенту – кому вони будуть потрібні після війни? Тільки деякі залишаться в політиці. Те саме можна сказати і про більшість міністрів, керівників держкомпаній, членів різноманітних наглядових рад, топових волонтерів, і, звичайно, про «п'ять-шість менеджерів». Завершення війни для них несе великі ризики.
Не хочуть закінчення війни багато воєначальників, які після війни неминуче підуть у відставку, а, можливо, потраплять під суд. Сьогодні ти користуєшся абсолютною владою, відправляєш людей на смерть, а завтра ті, хто залишаться живими, і родичі загиблих спитають з тебе за твоє самодурство, владну дурість і зневагу до життів солдатів. Ми всі пам'ятаємо Іловайськ
Проти закінчення війни найвойовничіша частина нашого населення – ті, хто в тилу ходять в «мілітарі» і стрижуться виключно в барбершопах – ті, хто годується від війни. Хто постачає в армію все необхідне для ведення війни – продукти, одяг, паливо, техніку, озброєння, і, звичайно ж, дрони.
Війна для багатьох з них стала не тільки золотою жилою, але і самим сенсом існування. Вони вже не уявляють себе поза війною.
Вони найзавзятіші патріоти і безкомпромісні фанати війни. Тому що їм є що втрачати – сите безпечне життя, увага преси, суспільства, грошовий дощ, закордонні відрядження.
За останні два-три роки багато хто на цьому ринку заробив колосальні статки, деякі вилізли «з грязі – в князі», а десятки тисяч (якщо не сотні тисяч) працівників мають залізну броню і хорошу зарплату, про які вони не могли мріяти до початку російського вторгнення.
Я не збираюся узагальнювати і навішувати ярлики. Є різні люди, різні компанії, різна мотивація. Є ті, хто все поставив на карту, взявся за вирішення найскладніших оборонних завдань і працює тільки на перемогу, а не заради грошей.
Але в той же час багатомільйонні доходи, дорогі автомобілі, розкішні особняки, тусовки з сильними світу цього, відпочинок на найфешенебельніших курортах – всі ці опції сьогодні доступні не тим, хто воює дронами, а тим, хто поставляє дрони для війни.
Ринок дронів, особливо ударних безпілотників – фпв, бомбардувальників, міддл страйк і діп страйк – за прибутковістю давно перевершив заробітки колумбійських наркокартелів.
На цей ринок, в цей «елітний клуб» практично неможливо потрапити, якщо у тебе немає свого лобі, свого «папіка» у високих владних кабінетах. На цьому ринку практично не можна працювати, якщо не платити. Не можна конкурувати, тому що всі ніші давно зайняті, поділені, і можна тільки домовлятися.
З чужаками на цьому ринку не церемоняться, і навіть якщо у тебе є своя унікальна «вундервафля», краща за інші, на тебе нацькують ДБР і прокуратуру, перекуплять твоїх співробітників під страхом зняття броні, тебе розорять, вганяють у борги і відправлять на фронт.
