Імпотенція міжнародного права та заохочення держави-терориста
___
Сьогодні, 28 квітня 2026 року, на польсько-білоруському кордоні відбувся обмін затриманими за формулою «5 на 5». Ця подія стала результатом складних дипломатичних зусиль і переговорів за участю спецслужб щонайменше кількох держав - Польщі, Молдови, Білорусі, США, Румунії. Не сумніваюся, напряму до цього процесу була залучена й росія.
Водночас мені невідомо, чи брала участь у цих переговорах українська сторона бодай на якомусь етапі. Але я звернув увагу на заяву речника Міністерства закордонних справ України Георгія Тихого, який зазначив, що Україна «з прикрістю дізналася про те, що всупереч попередньому рішенню польського суду громадянина росії, обґрунтовано підозрюваного у вчиненні злочинів на території України, зокрема у вивезенні культурних цінностей із Криму, так і не було екстрадовано до України».
Безумовно, я щиро радію за білоруських громадських активістів, журналістів і правозахисників, які отримали свободу в результаті цього обміну. Кожне врятоване життя людей, яких було затримано та утримувано незаконно, це цінність.
Але ж ми знаємо, що їхнє звільнення стало можливим лише завдяки тому, що росія отримала громадянина рф Олександра Бутягіна, причетного до злочинів на території окупованого Криму, а також інших осіб, зокрема колишнього заступника голови Служби інформації та безпеки Молдови, затриманого за підозрою у співпраці з російськими спецслужбами
Тому, і я маю про це сказати, не можу позбутися відчуття огиди та безпорадності. Гнітить усвідомлення того, що замість жорсткого застосування всіх інструментів міжнародного тиску задля припинення війни, яка щодня приносить невимовні страждання мільйонам українців, світова практика дедалі частіше адаптується до правил, нав’язаних агресором.
Очевидно, що роль Білорусі в цьому процесі була радше технічною, ніж визначальною.
…Два тижні тому, 14–15 квітня 2026 року, під час робочого візиту до Туреччини я провів низку офіційних зустрічей в Анкарі. Зокрема, відбулися переговори з Куршадом Зорлу - членом Центральної виконавчої ради Партії справедливості та розвитку; Мевлютом Чавушоглу - депутатом Великих національних зборів Туреччини, головою делегації Туреччини в Парламентській асамблеї НАТО; а також із Ялчином Топчу - головним радником Президента Туреччини.
На кожній із цих зустрічей я розпочинав розмову з найболючішої для нас теми - звільнення кримських політичних в’язнів. Сьогодні їхня кількість перевищує 350 осіб, і понад половина з них - кримські татари. Я розповідав про найбільш драматичні випадки: арешти багатодітних матерів, переслідування молодих дівчат, долі тяжкохворих ув’язнених, яких свідомо кинули помирати…
Зі своїми співрозмовниками обговорював різні можливі шляхи звільнення цих людей, громадян України - кримських татар, етнічних українців та представників інших національностей. Серед іншого, йшлося і про варіанти, за яких звільнені могли б разом із родинами залишити територію Криму.
Однак у жодному з запропонованих мною підходів не йшлося про торг, який, як демонструє сьогоднішній обмін, передбачає наявність «активу», що становить інтерес для російських спецслужб.
У кримських татар такого ресурсу немає. І саме це, на жаль, визначає неможливість звільнення кримських політв’язнів.
Але так далі тривати не повинно…
